рефератырефератырефератырефератырефератырефератырефератырефераты

рефераты, скачать реферат, современные рефераты, реферат на тему, рефераты бесплатно, банк рефератов, реферат культура, виды рефератов, бесплатные рефераты, экономический реферат

"САМЫЙ БОЛЬШОЙ БАНК РЕФЕРАТОВ"

Портал Рефератов

рефераты
рефераты
рефераты

Організаційні аспекти соціальної роботи

15

Реферат на тему

Організаційні аспекти соціальної роботи

ПЛАН

1.Вступ.

2.Особливості управління соціальною роботою

3.Формування команди у соціальній службі

4.Команди соціальної роботи.

Використана література.

1.Вступ.

Соціальну роботу здійснюють конкретні соціальні служби, агенції, які мають певну систему управління, що спирається на загальноуправлінські підходи. Водно-час управління соціальною роботою відрізняється від управління іншими організаціями, оскільки має специфічні завдання й етичні норми, що утворюють основу менеджменту соціального закладу. До того ж соціаль-ним працівникам доводиться працювати в команді з ін-шими фахівцями, які можуть мати відмінні погляди на призначення допомоги клієнтові.

Практики соціальної роботи часто зазнають профе-сійних стресів і труднощів, а тому потребують професій-ної підтримки (супервізії), яка має бути складовою тех-нології роботи соціальної служби.

Не менш важлива в практиці соціальної роботи сис-тема оцінювання діяльності соціальних працівників, призначена гарантувати дотримання стандартів якості та безпечні умови соціальних послуг.

2.Особливості управління соціальною роботою

Соціальні служби являють собою формальні органі-зації -- структурні об'єднання людей з метою досягнен-ня ефективного результату в розв'язанні соціальної проблеми в контексті соціальної роботи. Управління (менеджмент) такими організаціями і процесом соці-альної роботи є важливою сферою знань і однією з про-фесійних ролей соціальних працівників.

Управління соціальною роботою -- особливий вид управлінської праці, що забезпечує виконання відповідних соціальних завдань засобами адекватної організаційної структури соціальних служб (закладів соціальної роботи).

Управління соціальною роботою здійснюється на ос-нові загальних теорій управління. У своїй сукупності вони стверджують, що управління має відповідати та-ким засадам:

спрямованість управлінської діяльності на забезпе-чення відповідно до цілей організованої роботи людей;

забезпечення за допомогою управління функціо-нування і розвитку організацій;

здійснення управління через реалізацію основних функцій -- планування, організацію, мотивацію, кон-троль, прийняття рішення та комунікацію, а також лі-дерство (керівництво);

управління може бути ефективним завдяки ціле-спрямованості, прогнозованості, участі в ньому персо-налу організації, наявності зворотного зв'язку тощо.

Специфіка управління соціальною роботою зале-жить від головного призначення соціальних служб --

надання допомоги людям для виходу із складної життє-вої ситуації. Тому управління соціальною роботою обу-мовлюють такі чинники:

ідеологія та філософія соціальної роботи, які впливають на місію та цілі соціальних служб;

цілі соціальної політики і завдання, сформульо-вані у нормативно-правових документах органів дер-жавної влади і місцевого самоврядування;

особливості статусу, форм власності соціальних служб, їх спеціалізацій і взаємозв'язків між ними;

функції і професійні ролі соціальних працівни-ків; особливості взаємодії між соціальними працівника-ми та соціальною службою;

становище клієнтів соціальної роботи як адреса-тів впливу та форми взаємодії між ними і соціальними працівниками.

До особливостей управління соціальними службами відносять також: 1) невідповідність його у часі з резуль-татами соціальної допомоги (для управління службою неможливе точне прогнозування та вимірювання ре-зультатів управління); 2) важливість кінцевого і про-міжного результатів управління; 3) обмеженість вико-ристання директивних методів, активне застосування методів мотивації, переконання, створення ситуацій успіху та зацікавленості.

Управління соціальною службою як системою спря-моване на розвиток ресурсів клієнта в конкретних умо-вах життєдіяльності організації. Складовими цих про-цесів життєдіяльності є отримання ресурсів від зовніш-нього середовища (наприклад, громади району) та їх оптимальне використання; продукування соціальної послуги або надання соціальної допомоги в іншій фор-мі; збільшення ресурсів клієнтів і ресурсів громади. Важливе значення для соціальної служби має впрова-дження та оцінювання інновацій (нововведень) з метою ефективності соціальної роботи. Ключовим результа-том управління соціальною службою є отримання яко-мога кращого ефекту за найменших зусиль, витрат, у т.ч. витрат часу.

У Західній Європі впродовж 80--90-х років XX ст. управління соціальною роботою зазнавало постійної критики за свою неефективність, відсутність чітко ви-значених етичних принципів, розбещення клієнтів пільгами та безоплатною допомогою, зрівнювальнии підхід і недостатню допомогу тим, хто насправді її потребує, за невизначеність пріоритетів у фінансуванні соціальних програм, неякісну підготовку персоналу тощо. Внаслідок цього сформувався новий підхід до управління соціальною роботою -- новий менеджеріа-лізм.

Новий менеджеріалізм -- поєднання гуманістичних доктрин, що відстоюють право споживача на вибір, із бізнесовими техніками управління, які спрямовані на підвищення ефективності і продук-тивності роботи соціальних служб.

Основними цінностями в новому менеджеріалізмі є результативність, гнучкість, якість, конкуренція, орі-єнтація на потреби користувача та ефективне викорис-тання ресурсів. До основних елементів цього підходу належать:

результативність (дає змогу керівникам соціальних служб оперувати і забезпечувати дисципліноване вико-ристання ресурсів при досягненні поставлених завдань, зокрема завдяки застосуванню сучасних технологій);

ринкові відносини (сприяють усвідомленню від-мінностей надавачів і користувачів соціальних послуг. Соціальні служби мають боротися за державний кон-тракт на надання соціальних послуг, що стимулює кон-куренцію між ними, а також відповідати встановленим державою вимогам до якості послуг);

місцеве самоврядування (має забезпечувати на-дання послуг, максимально орієнтованих на потреби місцевої громади, залучення громадськості до управлін-ня соціальними службами, гарантувати публічний кон-троль за використанням суспільних фондів).

Найпомітнішим наслідком використання нового менеджеріалізму є децентралізація соціальних послуг -- процес поступового переходу прийняття рішень і кон-тролю з великих центрів на місця, ближче до потреб клієнтів, надання ширших повноважень соціальним службам у визначенні власної організаційної структури та управлінні персоналом.

Принципово важливими організаційними аспекта-ми сучасної професійної соціальної роботи є:

1) злагоджена робота команди (колективу), особливо такої, що складається з представників різних професій; чітка система лідерства і підпорядкованості в команді, компетентне управління персоналом; формування еле-ментів організаційної культури (відчуття належності, причетності, моральних норм, правил, цінностей);

система професійної підтримки (супервізії) соці-альних працівників, навчання та підвищення кваліфі-кації кадрів;

науково обґрунтовані стандарти соціальних пос-луг, зрозумілі та прозорі процедури і технології, які б забезпечували якість соціальної роботи, залучення со-ціальних працівників і клієнтів до розроблення стан-дартів і оцінювання їх впровадження.

Закономірне для громадянського суспільства роз-ширення й ускладнення системи професійної соціаль-ної роботи стимулювало пошук оптимальних форм уп-равління соціальними службами і соціальною роботою загалом, спонукало до розроблення таких специфічних управлінських рішень, які б сприяли досягненню мети практичної соціальної роботи і відповідали етичним стандартам фаху.

3.Формування команди у соціальній службі

Соціальним працівникам часто доводиться співпра-цювати зі своїми колегами, відповідальними за надання інших соціальних послуг, а також юристами, психоло-гами, медиками тощо, тобто працювати в команді. Такі команди є малими групами, яким властиві всі ознаки групової динаміки.

Команда -- відносно невелика група осіб, об'єднаних спільними цілями, які мають високий рівень взаємозалежності.

Команді властиві чітке усвідомлення завдань й узго-дження цілей, що є запорукою успіху її роботи; функціо-нування за основними законами групи; цілеспрямований добір людей. Робота в команді передбачає високу інтелек-туальну, організаційну і функціональну мобільність, здатність адекватно реагувати на зміну загальних завдань організації. Важлива роль у команді належить її керівни-ку (лідеру), який координує роботу її учасників щодо ви-рішення актуальних завдань і досягнення мети, дбає про мікроклімат у ній, конструктивну взаємодію всередині команди та з зовнішнім середовищем.

Кожен член команди повинен поділяти її цінності і норми, бути налаштованим на роботу задля спільної ме-ти і відповідно працювати, підтримувати інших; бути довірливим і відкритим; доброзичливо обмінюватися знаннями і досвідом; прагнути згуртованості.

Щоб з'ясувати, чи діє група (колектив соціальної служби, учасники інноваційного проекту, навчальна група тощо) як команда, необхідно знати:

чи мають індивіди змогу часто і вільно зустріча-тися;

чи можуть вони легко спілкуватися між собою;

чи є їхні дискусії взаємно відкритими та активними;

чи розуміють учасники команди завдання один одного;

наскільки оптимальним є склад команди (чи пот-рібно розширити або скоротити її склад);

чи вважають учасники, що тільки команда може подолати проблему;

чи є потреба у створенні допоміжних команд для ефективнішої роботи;

чи пройнялися учасники команди індивідуаль-ною і взаємною відповідальністю за рішення, які при-йняла команда, а також за цілі, завдання, методи і ре-зультати;

чи уявляють учасники команди межі індивіду-альної та колективної відповідальності.

Розвиток команди (набуття нею характерних^для об'єднання людей ознак) відбувається поступово. Його етапами є конгломерат -- номінальна група -- асоціа-ція -- кооперація -- автономія -- команда, кожному з яких властиві специфічні особливості (табл. 5.2).

Конгломерат (лат. conglomerare -- нагромаджува-ти, ущільнювати) -- група, механічне об'єднання незнайомих людей. У кожного з них є свої цілі, однак група ще не структурована, її члени не займаються спільною діяльністю, а спілкування між ними є корот-кочасним. Після розв'язання індивідуальних проблем така група розпадається. Прикладом конгломерату можна вважати чергу в магазині, пасажирів у поїзді, автобусі тощо.

Номінальна (лат. nominalis -- іменний) група -- гру-па людей, яка має спільну назву, формально існує, але функцій ще не виконує (новобранці в армії, першокурс-ники у навчальному закладі, новостворена організа-ція). Цей короткочасний етап розвитку групи спрямова-ний на знайомство людей між собою, з'ясування мети, способів та умов майбутньої спільної діяльності. Доки триває обговорення умов співпраці, група вважається номінальною. З початком спрямованої на досягнення мети співпраці настає наступний етап розвитку групи.

Асоціація (лат. associo -- приєдную, з'єдную) -- об'єднання людей, які усвідомлюють спільну мету. Для неї характерна спільна діяльність, групова структура і групова динаміка, спільні інтереси, єдині вимоги до норм поведінки, які найчастіше стосуються дисципліни й окреслюють режим роботи. Всередині асоціації часто визрівають неформальні структури на основі симпатій та антипатій, заявляють про себе перші претенденти на лідерство. Ще однією характерною ознакою асоціації є консолідація -- готовність до спільної діяльності, спря-мованість на вирішення завдань. Як тільки група дося-гає першого результату у своїй діяльності, вона перехо-дить у своєму розвитку з рівня асоціації на рівень коопе-рації.

Кооперація (лат. cooperatio -- співробітництво) -- група людей, які активно взаємодіють з метою досяг-нення певних результатів. На цьому етапі у ній повно-цінно починають функціонувати лідери, організовуючи індивідів для вирішення складних завдань. Кожен член групи займає певну позицію і відіграє відповідну цій по-зиції роль.

Автономія (грец. autonomia -- самостійність, неза-лежність) -- цілісне, самостійне формування, індивіду-альні цілі учасників якого можуть бути досягнуті тільки внаслідок його участі у спільній груповій діяльності. На цьому рівні відбувається емоційна ідентифікація кожно-го з групою, виникає відчуття «ми». Рівень автономії ха-рактеризується відокремленістю, внутрішньою згурто-ваністю, однотипністю поведінки («будь, як ми»).

Команда -- група людей, яких поєднує спільна мета і які злагоджено діють для її досягнення. Це найвища стадія розвитку групи, на якій відбувається гармоніза-ція індивідуальних, групових і суспільних цілей, інте-ресів, цінностей. Розвиток будь-якої команди підкоря-ється закономірностям групової динаміки -- сукупності процесів, що відбуваються у малій групі і характеризу-ють її з точки зору розвитку і функціонування. Піком розвитку організаційної групової діяльності є командна співпраця. Але не кожна група може розвинутися до рівня команди і не кожна команда тривалий час може бути ефективною. Про ефективність команди свідчать її результати: успішне вирішення поставлених завдань, чітка взаємодія, взаємоповага, взаємоопіка індивідів. Успішна діяльність команди залежить і від розподілу у ній ролей.

У команді соціальної служби важливо мати людей, здатних виконувати різні ролі (табл. 5.3), в іншому разі можливі збої, розбалансованість у роботі, неадекватне можливостям службове навантаження.

Для максималь-ного використання потенціалу кожного співробітника, уникнення дезінтеграційних процесів у групі, досяг-нення якнайвищих результатів важливо знати їхні ін-дивідуальні якості, уподобання і з урахуванням цього розподіляти обов'язки між ними. Адже одні співробіт-ники більше зорієнтовані на інноваційність, готові, не шкодуючи часу і сил, працювати над прогнозами і їх обґрунтуваннями, інші -- значно ефективніші на етапі втілення ідей і програм, а третім найкраще дається ана-ліз, раціоналізація процесів, підготовка відповідних звітів тощо.

У будь-якій команді, незалежно від індивідуальних професійно-виробничих ролей, існують психологічні ролі. Майже завжди у них є свої неформальні лідери і неофіційно визнані авторитети у певних справах, а та-кож особи, яким необгрунтовано приписують негатив-ні, комічні ролі, внесок їх у спільну справу оцінюють спотворено. Часто це роблять з огляду на час перебуван-ня в колективі (новачкам); на національні (представни-кам етнічних меншин), вікові (наймолодшим, найстар-шим особам) особливості. Такі люди нерідко бувають «одинаками» у команді, їм доводиться долати різнома-нітні труднощі. Наявність їх у команді, як правило, деструктивно впливає на ділову, творчу атмосферу в ній, призводить до зниження загальної ефективності роботи. Подоланню такої ситуації сприяють поєднання індивідуальної супервізії (професійної підтримки) і збо-рів команди.

Лідером у команді може стати тільки визнана біль-шістю, якщо не всіма індивідами, особа. Неформальний лідер може бути достатньо цінним для команди, особли-во якщо його роль у загальній справі не переоцінюєть-ся. Однак він створює відчутні труднощі невпевненому в собі керівнику команди. Якщо неформальний лідер кине виклик лідерству керівника-супервізора, той від-чуватиме реальну загрозу і намагатиметься протидіяти їй. Але якщо такий лідер позитивно впливає на ситуа-цію в команді, наснажує колег, керівникові найкраще піти на неформальний союз із ним.

Завдяки розвитку групових норм, ідентифікації себе з групою можна змінити баланс ролей, розвинути дові-ру учасників групи один до одного.

Командна допомога є поширеною в практичній соці-альній роботі. На Заході соціальних працівників залу-чають до мультидисциплінарних (багатопрофільних) і міжвідомчих команд у медичних закладах (лікарнях, дитячих клініках для роботи з розумово відсталими або психічно хворими людьми), у правоохоронній системі (в'язницях, спеціальних бюро для роботи з малолітніми правопорушниками).

Наприклад, у британському ліку-вальному закладі до складу команди можуть входити: лікар (який призначає медикаментозне та інші види лі-кування), медсестра (відповідальна за проведення при-значеного медикаментозного лікування, контроль за виконанням інших видів лікування, догляд за хворим, формування терапевтичного мікроклімату у відділенні, організацію функціонування відділення); соціальний працівник (визначає соціальні наслідки хвороби, їх вплив на соціальне функціонування людини; відпові-дає за формулювання разом із клієнтом проблем, ін-формаційно-мотиваційну роботу, визначення наявних у клієнта ресурсів та залучення необхідних ресурсів, розв'язання сімейних і побутових проблем, пов'язаних із госпіталізацією, правових проблем, відновлення втрачених соціальних навичок, налагодження контак-тів із професіоналами за місцем проживання клієнта, спільне з клієнтом розроблення плану подальших дій перед випискою). Членами команди можуть також бу-ти: психолог, арттерапевт, трудотерапевт, реабілітолог, сімейний психотерапевт, дієтолог, волонтери, студен-ти-практиканти. Після обстеження клієнта кожен із членів команди визначає проблеми, що стосуються його компетенції. Завдяки організованим контактам між фа-хівцями забезпечується всебічність допомоги.

4.Команди соціальної роботи.

Попри свою типологічну спорідненість, команди різ-няться між собою за багатьма ознаками, що обумовлює багатоманітність їх класифікацій. У соціальній роботі команди класифікують за такими критеріями:

1. За аналогією до спортивних (футбольної, тенісної,атлетичної) команд. Ідеться про те, що учасники фут-больної команди мають різні ролі, але мають чимало од-накових навичок, увесь час взаємодіють і працюють ра-зом. У команді атлетів навички більше різняться міжсобою, (наприклад, навички спринтера і штовхача ядра).За винятком легкоатлетичної естафети, кожен спорт-смен виступає окремо від інших членів команди.

Подібно функціонують команди в соціальних служ-бах, учасники яких відрізняються між собою за ступе-нем незалежності, особливістю завдань і навичок.

2. За пріоритетом функціонального впливу. Ключо-вими критеріями цієї класифікації є: суб'єкт, який роз-поділяє роботу (керівник команди чи збори команди);спосіб призначення нового персоналу (із залученням
персоналу чи централізовано); кількість часу, протягом якого члени команди працюють разом; як здійснюють супервізію (на індивідуальній чи груповій основі).

З огляду на ці особливості виокремлюють команди індивідуально орієнтовані (розподіл роботи керівником команди, централізоване призначення персоналу, не-значна кількість часу, протягом якого члени команди працюють разом, індивідуальна супервізія) і колективно орієнтовані (розподіл роботи зборами команди, призначення нового персоналу із залученням усіх учас-ників, домінування колективної роботи, групова супер-візія).

За організаційними характеристиками команд. Зважаючи на ступінь взаємозалежності учасників команди, відмінності між їхньою формальною владою, а також на обсяг і якість їх взаємодії, глибину соціаль-них і особистісних взаємин, розрізняють команди ін-тегровані, або високоорганізовані (учасники працюють разом над спільним завданням так, що ефективність кожного з них залежить від ефективності колег: ма-ленький стаціонарний підрозділ для осіб, залежних від психоактивних речовин); команди, що функціонують на засадах співробітництва, або середньоорганізовані (кожен учасник команди має власне робоче наванта-ження, хоч частина його може бути розподілена між колегами; усі вони співпрацюють, але переважно неве-личкими групами: місцева команда догляду за дітьми); незалежні, або слабоорганізовані команди (учасники команди діють індивідуально, не співпрацюючи або ма-ло співпрацюючи один із одним; вважаються командою, оскільки мають одного безпосереднього керівника, від-відують одну групову супервізію або працюють в одному приміщенні: волонтери консультаційних служб).

За профілем фахівців, об'єднаних у команду. За цим критерієм виокремлюють мультидисциплінарну, трансдисциплінарну і міждисциплінарну команди.

У мультидисциплінарній команді незалежні експер-ти з різних галузей знань працюють за окремими плана-ми роботи і над окремими завданнями. Вони можуть також працювати в різних агенціях, збиратися в коман-ду для ведення окремого випадку. Оцінювання викона-ної роботи, визначення пакету послуг, що пропонуються конкретному клієнту, відбувається на регулярних гру-пових зустрічах. Координація роботи членів команди і представлення нових випадків здійснюється координа-тором, яким може бути і соціальний працівник.

Трансдисциплінарні команди найчастіше діють під час взяття на облік клієнта, експертизи і планування послуг. За цією моделлю лише один фахівець тримає прямий зв'язок з клієнтом, представляючи команду. Такий підхід звільняє клієнта від контактів з багатьма людьми, розширює роль учасника команди як консуль-танта.

Міждисциплінарна команда вважається найперс-пективнішою у створенні скоординованого пакету пос-луг, оскільки акцентує на певному порядку взаємодії, інтеграції зусиль, досягненні згоди між фахівцями. Об'єднані в такі команди спеціалісти мають спільну мету, на регулярних зустрічах узгоджують порядок вза-ємодії і план втручання. Вони зустрічаються з клієнта-ми або членами сім'ї для обговорення всіх етапів управ-ління випадком, переліку послуг і умов їх надання, ук-ладення контракту. Це сприяє максимально точному експертному оцінюванню проблем і ситуації клієнта, спрощує пошук згоди між фахівцями і клієнтом.

Як свідчать різноманітні дослідження, чимало тра-гедій (наприклад, насилля над дітьми в сім'ї) виникає через погану комунікацію між різними фахівцями з од-нієї або з різних організацій, які працюють з однією родиною. Багато фахівців не вміють підтримувати кон-такти, працювати разом із колегами з інших організа-цій як із членами команди, навіть якщо вона формаль-но не значиться. Отже, у практичній соціальній роботі важливо знати особливості та розбіжності в роботі кожного учасника команди, які, не втрачаючи власної професійної іденти-фікації, повинні дотримуватися таких визначальних принципів функціонування багатопрофільних команд, як рівність, консенсус, поточний і кінцевий аналіз ді-яльності, розподіл влади.

Використана література.

1. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.

2. Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували пока-рання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 10.07.2003 р.

3. Кравченко Р. І. Соціальна робота з розумово відсталими людьми. -- К.: ВІПОЛ, 2001.

4. Лосэн М. Мнение клиента // За пределами ухода в сообществе. Опыт нормализации и интеграции / Под ред. Ш. Рамон. -- Амстер-дам--Киев, 1996.

5. соціальну роботу»? // Соціальна політика і соціальна робота. -- 2004. -- № 2.

6. Міністерства України // Урядовий портал. -- http://www.kmu.gov.ua.

7. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Мініс-терства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я Украї-ни, Фонду України соціального захисту інвалідів «Про затвердження Типового положення про центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів» від 10.07.2002 р.

8. Ньюмен К. Ліцензування соціальних послуг у країнах Європейсько-го союзу // Соціальна політика і соціальна робота. -- 2004. -- № 4.

рефераты
РЕФЕРАТЫ © 2010