рефератырефератырефератырефератырефератырефератырефератырефераты

рефераты, скачать реферат, современные рефераты, реферат на тему, рефераты бесплатно, банк рефератов, реферат культура, виды рефератов, бесплатные рефераты, экономический реферат

"САМЫЙ БОЛЬШОЙ БАНК РЕФЕРАТОВ"

Портал Рефератов

рефераты
рефераты
рефераты

Регулювання земельних відносин в Україні за новим ЗК України

Реферат

Регулювання земельних відносин в Україні за новим ЗК України

План

1. Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні.

2. Регулювання земельних відносин.

3. Завдання земельного законодавства в сфері регулювання земельних відносин.

Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні

Предметом регулювання земельного права виступа-ють вольові суспільні відносини, об'єктом яких є зем-ля. У процесі взаємодії людини із землею остання виконує різні функції: екологічну, соціальну, політич-ну, економічну та ін. Правова регламентація суспіль-них відносин, пов'язаних з виконанням землею зазна-чених функцій, здійснюється нормами різних галузей законодавства. Земельно-правовими приписами регу-люються відносини щодо землі, яка використовується як головний засіб виробництва в сільському та лісово-му господарстві, як територіальний базис, місце для розташування населених пунктів, різних об'єктів ви-робничого, культурно-побутового та іншого характеру, здійснення несільськогосподарської діяльності тощо.

Земельно-правове регулювання в певній мірі здійс-нюється і щодо відносин, які виникають у зв'язку з виконанням землею екологічної функції. В даному випадку мова йде про землю як природний об'єкт, який функціонує незалежно від волі і свідомості людини і потребує належної охорони.

Земельні відносини як вольові суспільні відносини носять об'єктивний характер і є економічними відно-синами. Економічна сутність земельних відносин обу-мовлена відносинами власності на землю як на обов'я-зкову умову матеріального виробництва та іншої соці-альної діяльності.

Земельні відносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно об'єкту природи, що знаходиться у взаємо-дії з навколишнім природним середовищем, тісно по-в'язані із суспільними відносинами, об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний і рослинний світ та ін. Саме в силу тісної природної взаємодії між усіма природними ресурсами, серед яких земля займає домі-нуюче місце, земельні відносини поряд з водними, лі-совими та іншими входять до складу єдиної групи екологічних відносин.

У зв'язку з тим, що використання одних природних ресурсів впливає на екологічний стан інших природ-них ресурсів і довкілля в цілому, всі суспільні відно-сини, які при цьому виникають, в тому числі і земель-ні, характеризуються екологічним змістом.

Земельні відносини як складова частина екологіч-них відносин, заснованих на економічних законах роз-витку суспільства, насичені екологічними вимогами, які направлені на забезпечення екологічної безпеки.

В сучасних умовах характер і зміст земельних від-носин суттєво змінюється. Так, в результаті встанов-лення множинності форм власності на землю, вклю-чення певної частини земель в систему ринкового обі-гу шляхом укладення цивільно-правових угод із зем-лею ці відносини, залишаючись по суті земельними, набувають майнового характеру.

За своїм складом земельні відносини неоднорідні. Серед них можна розрізняти відносини, що виникають у сфері належності землі, використання та її охорони, а також відтворення.

Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні відно-сини лише суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто такими відносинами, які складають зміст права власності на землю. В реальній дійсно-сті функціонують також земельні відносини, пов'яза-ні з охороною земель, відтворенням і підвищенням ро-дючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фон-ду та ін.

Земельні відносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізич-ними особами, юридичними особами і державою. Зе-мельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже ви-знає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні озна-ки, які складають їх правосуб'єктність. Земельна правосуб'єктність -- це можливість суб'єкта бути учасни-ком земельних правових відносин. До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність -- тобто здатність су-б'єкта своїми діями набувати земельні права і створю-вати для себе земельні обов'язки.

В ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України визначено коло суб'єктів земельних відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самовря-дування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади -- це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтере-си відповідно територіальних громад та держави. Специфічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і на-род України.

Серед об'єктів земельних відносин Земельний кодекс України розрізняє, по-перше, землі в межах території України, по-друге, земельні ділянки, по-третє, права на земельні ділянки, у тому числі на земельні частки (паї).

Самостійним об'єктом земельних відносин висту-пають землі в межах території України. До таких об'-єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України за-кон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поді-лу яких покладено основне цільове призначення.

Характеристика земельної ділянки як об'єкта пра-ва власності (тобто об'єкта земельних відносин) закрі-плена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої нор-ми земельна ділянка -- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван-ня з визначеними щодо неї правами.

Земельна частка (пай) -- специфічний об'єкт земель-них відносин. Його виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи. Право на зе-мельну частку (пай) мають члени недержавних сільсь-когосподарських підприємств, в тому числі пен-сіонери, які раніше працювали в цьому підприємстві і залишаються членами підприємства відповідно до спи-ску, що додається до державного акта на право колек-тивної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідними земельними сертифі-катами, які є дійсними до виділення власникам земель-них часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власно-сті на землю (п.17 Перехідних положень).

До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. У відповідності з Перехідними поло-женнями (п. 15) Земельного кодексу України власни-ки земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати на-лежні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Регулювання земельних відносин

Правове регулювання земельних відносин здійсню-ється в першу чергу Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для за-хисту конституційних прав і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть у разі відсутності інших нормативних актів. Вона як Основ-ний Закон країни є нормативно-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. У Конституції врегульовані найбільш принципові і найважливіші суспільні земель-ні відносини. Так, в ст. 13 встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре-сурси, які знаходяться в межах території України, при-родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власно-сті українського народу. В ст. 14 Конституції зазначе-но, що право власності на землю набувається і реалізу-ється громадянами, юридичними особами та державою.

Конституція (ст. 92) також передбачає, що найбільш важливі екологічні, в тому числі й земельні, відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, ви-ключної (морської) економічної зони, континентально-го шельфу, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законами.

Зазначені принципові положення, які знайшли своє закріплення на конституційному рівні, е основою для прийняття відповідного земельного законодавства.

Чинний Земельний кодекс України, -- спеціаль-ний законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року у відповідності з Конституцією, теж регулює земельні відносини. Він набрав чинності з 1 січня 2002 року. Із змісту ч.І ст. З Земельного ко-дексу випливає, що цей кодекс має переважну юридич-ну силу в регулюванні земельних відносин перед ін-шими нормативно-правовими актами. Виняток стано-вить лише Конституція України, якій притаманна най-вища правова сила. Крім того, регламентації земель-них відносин присвячені також інші нормативно-пра-вові акти, прийняті відповідно до Конституції та Зе-мельного кодексу України. їх головне призначення -- конкретизація та деталізація земельно-правових поло-жень, закріплених Основним Законом держави та Зе-мельним кодексом України. Ці нормативно-правові акти можуть бути різними за формою (закони і підзаконні акти). Але об'єднує їх те, що всі вони присвячені регламентації земельних відносин.

В ч.2 ст. З Земельного кодексу проведено розмежу-вання земельного та спеціального зако-нодавства, що регулює суспільні відносини щодо вико-ристання та охорони інших природних ресурсів. Ма-ються на увазі, зокрема, відповідні нормативно-право-ві акти (кодекси та закони) про надра, ліси, води, рос-линний і тваринний світ, атмосферне повітря та ін.

Законом закріплено правило про те, що земельні відносини, які виникають при використанні надр, лі-сів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмос-ферного повітря регулюються Земельним кодексом, а також спеціальними нормативними актами, якщо останні не суперечать Земельному кодексу. Редакція цієї норми така, що вона забезпечує пріоритет Земель-ного кодексу як спеціального джерела, яким регулю-ються земельні відносини. Земельний кодекс допускає регламентацію земельних відносин, що виникають у сфері використання та охорони інших природних ре-сурсів, спеціальним законодавством за умови, що воно не буде суперечить кодексу.

Що ж стосується лісових, водних суспільних відно-син, а також відносин, що виникають при використан-ні та охороні надр, тваринного та рослинного світу, ат-мосферного повітря та інших природних ресурсів, то вони регулюються відповідним природноресурсовим законодавством (лісовим та водним кодексами, кодек-сом про надра, законами «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо).

Завдання земельного законодавства в сфері регулювання земельних відносин

Земельне законодавство складає вся сукупність за-конодавчих та підзаконних нормативних актів, які регулюють земельні відносини. Разом вони складають систему земельного законодавства.

Основним спеціальним актом земельного законо-давства на території України є Земельний кодекс. Його особливістю є те, що він покликаний стати інтегрую-чою і цементуючою основою для розвитку вітчизняно-го земельного законодавства.

Цей кодекс відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соці-альну спрямованість Він конкретизує конституційне по-ложення щодо права власності на землю, гарантії цього права, закріплює цілу низку нових положень, поява яких пов'язана з ринковими умовами та ін.

Конституцією України (ст. 92) встановлено, що най-більш важливі екологічні відносини, в тому числі і земельні, відносини повинні регулюватися виключно законами. Зазначені конституційні норми є висхідни-ми положеннями для прийняття відповідного земель-ного законодавства з конкретних питань. Так, поряд з Земельним кодексом діють Закони України «Про орен-ду землі», «Про плату за землю» та ін.

Передбачається, що в подальшому правове регулю-вання на законодавчому рівні окремих положень по-винно здійснюватися шляхом прийняття пакету зако-нів («Про охорону землі», «Про ринок землі», »Про зе-млеустрій», «Про оцінку землі», «Про консервацію зе-мель», «Про правовий режим земель охоронних зон» та ін.).

Самостійне місце серед нормативно-правових актів у галузі земельних відносин займають постанови Вер-ховної Ради України. Серед них, наприклад, постанова «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., поста-нова «Про основні напрями державної політики Укра-їни у галузі охорони довкілля, використання природ-них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. та ін.

Завдання земельного законодавства полягає в регу-люванні земельних відносин з певною метою. Такою метою є, по-перше, забезпечення на землю права гро-мадян, юридичних осіб, територіальних громад та дер-жави, по-друге, раціональне використання та охорона земель.

Розрізняються самостійні права на землю: право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою. Відповідні земельно-правові при-писи, що регулюють зазначені права, складають правові інститути: право власності і право землекористування..

Регулюючи земельні відносини, Земельний кодекс закріплює права власників земельних ділянок і земле-користувачів, їх обов'язки, правила та порядок вико-ристання земель, охорону земельних прав тощо.

Відомо, що земля використовується для різних ці-лей, тому в ст. 4 мова йде про мету правового регулю-вання земельних відносин. Таких цілей як мінімум дві: раціональне використання та охорона земель.

Раціональне використання земель -- це таке вико-ристання, яке здійснюється на підставі науково-техніч-них правил, є ефективним, але не призводить до погір-шення земель (зниження їх родючості чи виникнення деградації ґрунтів), а забезпечує підвищення їх родю-чості.

Раціональне використання земель в першу чергу означає строго цільове їх призначення. Нецільове ви-користання землі не тільки нераціональне, але й неза-конне. Для забезпечення раціонального використання землі власники земельних ділянок і землекористува-чі повинні запроваджувати прогресивні системи зем-леробства, більш повно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. При раціональному ви-користанні землі її якість повинна покращуватися.

Раціональне екологічне збалансоване землекористу-вання забезпечує збереження і покращання як землі, так і інших природних ресурсів. Нераціональним вважається таке використання землі, яке здійснюєть-ся з порушенням зазначених вимог.

Забезпечення охорони земель -- самостійна мета правового регулювання земельних відносин. Охорона земель включає систему правових, організаційних, еко-номічних та інших заходів, спрямованих на раціона-льне використання земель, запобігання необгрунтова-ному вилученню земель сільськогосподарського при-значення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищен-ня продуктивності земель лісового фонду, забезпечен-ня особливого режиму використання земель природо-охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З метою посилення охоро-ни земель згідно закону можуть розроблятися та при-йматися

Література

1. Конституція України.

2. ЗК України 2002 р.

3. Коментар до ЗК України 2007 р.

рефераты
РЕФЕРАТЫ © 2010