рефератырефератырефератырефератырефератырефератырефератырефераты

рефераты, скачать реферат, современные рефераты, реферат на тему, рефераты бесплатно, банк рефератов, реферат культура, виды рефератов, бесплатные рефераты, экономический реферат

"САМЫЙ БОЛЬШОЙ БАНК РЕФЕРАТОВ"

Портал Рефератов

рефераты
рефераты
рефераты

Механізми захисту прав і свобод людини в європейському та українському контекст

12

Реферат на тему

Механізми захисту прав і свобод людини

в європейському та українському контексті

ПЛАН

3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини.

2. Захист прав людини на регіональному рівні.

3. Права і свободи людини на Україні.

4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини.

3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини.

Організація Об'єднаних Націй (ООН), згідно зі ст. 13 Статуту ООН, покли-кана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН приймає реко-мендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомо-гу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина допоміжних орга-нів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини.

У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея прийняла постанову про заснуван-ня Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних регіонах. На 48-й сесії 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про запровадження посади Верховного комісара ООН з прав людини. Він вважається посадовою особою ООН і під керівництвом та егідою Генераль-ного секретаря несе основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини. Фактично ж Верховний комісар ООН з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини. Він забезпечує ділове співробітництво між органами ООН і конвенційними контролюючими механізмами.

Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще п'ять органів: Комітет з питань ліквідації расової дискримінації (1970); Комітет з прав людини (1977); Ко-мітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982); Комітет з еконо-мічних і культурних прав (1985); Комітет проти катувань (1988); Комітет з прав дитини (1990) та ін.

Однією з найважливіших форм захисту прав людини є право звертатися до судових і несудових органів і таким чином незалежно від держави захи-щати свої права. Такий механізм передбачений як універсальними, так і ре-гіональними міжнародними угодами. Економічна і соціальна рада за реко-мендацією Комісії з прав людини 27 травня 1970 р. спеціальною резолюцією визначила процедуру розгляду повідомлень щодо порушень прав людини й основних свобод.

2. Захист прав людини на регіональному рівні.

Поряд із системою міжнародного співробітництва держав у сфері прав людини така діяльність здійснюється і на основі регіональних угод. Відповідно до ст. 52 та ст. 53 Статуту ООН регіональні організації повин-ні були створюватися для мирного розв'язання «місцевих суперечок», а та-кож для застосування примусових заходів під керівництвом Ради безпеки. Але після прийняття Статуту ООН почали виникати й організації, мета яких полягає в захисті прав і свобод людини на регіональному рівні.

Спеціальні структури захисту прав людини існують в Європі, Африці, Ла-тинській Америці. Винятком є лише Азія.

Найдавнішою і найефективнішою регіональною міжнародною організа-цією є Рада Європи, створена 1949 р. У Римі 4 листопада 1950 р. її члени прийняли Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод, яка вступила в силу 3 вересня 1953 р. Через 25 років учасниками конвенції ста-ли всі члени Ради Європи. Держави-учасники цієї конвенції зобов'язалися гарантувати кожній людині, яка підлягає їхній юрисдикції, права і свободи, чітко визна-чені в першому розділі. Крім Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, най-більш відомими є Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція щодо запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорстокого поводження і приниження людської гідності, Європейська конвенція з питань культури.

Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод передбачають громадянські та політичні права, а також механізм і процедуру їх захисту та контролю. Проте основна цінність конвенції полягає в тому, що на її основі були створені два органи -- Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини. Комісія наділена повноваженнями для розгляду скарг як дер-жав про те, що інша держава порушує положення конвенції, так і окремих осіб.

Отже, інтеграційні процеси в рамках Європейського континенту сприя-ють створенню і відносно успішному функціонуванню регіональної систе-ми, яка забезпечує надійний захист прав і свобод людини та громадянина. Створений правовий механізм забезпечення цих прав, що своєю чергою прискорює аналогічні процеси на Латиноамериканському і Африканському континентах. Проте різнорідність політичних і правових систем та різний рівень соціально-економічного розвитку, не дають можливості створити дієвий меха-нізм захисту прав людини на цих континентах. Поза полем дії такого меха-нізму перебувають Азія та мусульманський Схід. Спеціалізовані установи й органи ООН, покликані захистити права і свободи людини та громадянина у всесвітньому масштабі, мають недостатню ефективність.

3. Права і свободи людини на Україні.

Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини найви-щою цінністю. Це зобов'язує державу виконувати функції головного гаран-та їх дотримання і захисту.

Суб'єктивне юридичне право громадянина може виникати лише за умови закріплення його в законодавстві. Зміст основних прав і свобод у норматив-но-правових актах -- конституції та законах -- формулює законодавчий ор-ган держави. Конституція України 1996 р. (ст. 92) закріпила положення про те, що вик-лючно законами України визначаються:

- права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки громадянина;

- громадянство, правосуб'єктність громадян;

- права корінних народів і національних меншин;

- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства;

- питання виховання, освіти, культури, охорони здоров'я;

- проблеми екологічної безпеки.

13 листопада 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Упов-новаженого Верховної Ради України з прав людини», що діє на підставі ві-домостей про порушення прав і свобод людини, які надходять від громадян України, а також з власної ініціативи. Звернення розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Гарантом дотриман-ня Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Кабінет Міністрів України як найвищий орган у системі органів виконав-чої влади, згідно з Конституцією України, вживає заходів щодо забезпечен-ня прав і свобод людини та громадянина. Проблемами прав і свобод людини і громадянина займаються також міс-цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і ра-йонах, містах Києві та Севастополі, а також органи місцево-го самоврядування та їхні виконавчі органи.

Особливу роль серед органів системи виконавчої влади, що займаються захистом прав і свобод людини, відіграють правоохоронні органи -- міліція та служба безпеки. До компетенції міліції входить захист життя, здоров'я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і держави від про-типравних посягань. Органи міліції забезпечують особисту безпеку грома-дян, попереджають правопорушення, охороняють громадський порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про безпеку до-рожнього руху, захищають власність, виконують кримінальні покарання. Служба безпеки України також стоїть на сторожі прав гро-мадян. Діяльність цієї служби запобігає актам те-роризму, корупції, організованої злочинності.

Сприяти захистові прав та представляти інтереси громадян України, іно-земних держав, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу покликана адвокатура -- добровільне професійне об'єд-нання, її діяльність групується на принципах верховенства закону, незалеж-ності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Однією із форм захисту прав і свобод людини є діяльність неурядових правозахисних організацій. В Україні діють декілька впливових організацій, та-ких як Український центр прав людини, заснований при Українській Правничій фундації, групи міжнародної амністії, що об'єдналися в Українську асоціацію, Українсько-американське бюро захисту прав людини, Харківсь-ка правозахисна група та ін.

Отже, за короткий час Україна створила чітку, більш-менш ефективну сис-тему захисту й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правова основа якої -- це передусім чинна Конституція, нормативно-правові акти на-ціонального законодавства, а також міжнародні угоди, укладені Україною.

Проте стан справ у сфері дотримання та захисту прав і свобод ще далекий від бажаного. За даними першої щорічної доповіді, оприлюдненої 28 листо-пада 2000 р. у парламенті, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини омбудсмена зверталося 100 тис. осіб. Загалом 56% заяв стосу-валися порушень громадянських, 20% -- економічних, 16% -- соціальних прав. Причини такого становища ховаються в глибокій соціально-економічний і політичній кризі, у зниженні загального рівня культури й моралі. Неабияке значення має недовіра громадян до інститутів державної влади, недостатня структурованість суспільства, відсутність у на-селення досвіду використання найважливішого органу захисту прав і свобод людини -- суду.

Поглинання громадянського суспільства державою, одержавлення усіх сфер життя відбувається там, де права людини відсутні або мають деклара-тивний характер. Ступінь демократичності будь-якого суспільств визнача-ється не декларуванням, а насамперед повнотою забезпечення прав і свобод людини, функціонуванням ефективного механізму їх захисту. Україна, як і всі посттоталітарні держави, робить спробу практично забезпечити увесь спектр прав і свобод людини, проголошених Конституцією і законодав-ством.

4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини.

Одним із основоположних принципів демократичного суспільства, безза-перечною цінністю людського буття є справедливість, її забезпеченню й дотриманню у демократичних державах має слугувати судова влада -- специ-фічна гілка державної влади, що чинить правосуддя уповноваженими на те державними органами (судами) шляхом спра-ведливого розв'язання правових конфліктів між громадянами, між громадя-нами та органами влади й організаціями. Захист громадянських прав і сво-бод -- визначальна характеристика судочинства у правовому суспільстві.

Перші згадки про діяльність судів на теренах теперішньої України належать до княжої доби (X-XIV ст.). Обов'язок чинити суд, розсуджувати підданих вважався головною місією володаря.

Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й поряд-ку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке скла-дається з різних, часто-густо конфліктуючих груп та індивідів з різними цін-ностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами грома-дян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадяни-ном та державою.

Винятковість судової влади характеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади й управління не має права брати на себе повноваження судової влади. По-друге, винесен-ня рішення у конкретній справі є прерогативою суду і це положення під-креслює винятковість судових рішень. Держава тільки суду надає право ви-користовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установ-леному законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивіль-ній справі, визнавати особу винною у скоєнні злочину та призначати пока-рання у кримінальній справі. По-третє, винятковість судової влади характе-ризується особливим порядком формування суддівського корпусу і за пот-реби притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до суд-ді, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю специфічні і чітко окреслені у законах. По-четверте, зазначена ознака стосуєть-ся й особливого правового становища учасників судового процесу. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями. Наприклад, грома-дянин вважається невинним у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено у встановлено-му законом порядку.

Моделі судових систем. Судова система кожної країни залежить від істо-ричних, правових традицій, національних особливостей, політичної систе-ми. Структура судових органів визначається й тим, який устрій має держа-ва -- унітарний чи федеративний. Серед розмаїття судових систем виділя-ються дві основні моделі: система країн континентального або романо-германського права (більшість європейських країн, що історично зазнали впливу римського права) та система країн загального або англо-американського права (Велика Британія, США, Канада та інші країни, правові систе-ми яких будувалися під впливом британських традицій).

Правові системи країн континентальної сім'ї побудовані на писаних за-конах, у той час коли загальне право ґрунтується на судових рішеннях (пре-цедентах), що мають силу норми права. Саме це визначає роль судових ор-ганів у системі державних органів та загальні засади здійснення судового провадження. Отже, провадження у судовій справі в країнах континенталь-ної системи права є слідчим, а у країнах загального права -- змагальним.

Такі форми здійснення судового провадження впливають також на роль суду і учасників у справі. Так, за континентальною моделлю сторони є па-сивними, а суд -- активним учасником процесу, за англо-саксонською мо-деллю, навпаки, сторони -- активні, а суд -- пасивний.

Останнім часом спостерігається тенденція конвергенції різних форм здій-снення правосуддя, про що свідчить посилення ролі прецедентів та суддів у судовому процесі у країнах-членах Європейського Союзу.

Судова система та захист прав людини. Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рі-шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого са-моврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та грома-дянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законнос-ті, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласнос-ті судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинува-тості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед пра-вових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист. Залежно від характеру пору-шень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства.

Питання захисту прав людини тісно пов'язане з обсягом повноважень су-ду -- єдиного органу в державі, до компетенції якого Конституцією віднесе-но здійснення правосуддя.

Європейська спільнота, заклавши фундаментальні основи прав людини, постійно вдосконалює і розширює теоретичні засади та механізми практич-ної реалізації, які стають обов'язковими і для України. Україна ратифікува-ла Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., що стала складовою частиною правової системи. Таким чином, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим виникла потреба звернути більшу увагу на ті аспекти діяльності національної судової системи, які можуть викликати негативні рішення Європейського суду з прав людини щодо державних органів.

Література.

1. Андріанов К. До питання про юрисдикцію Європейського суду з прав людини // Право України. -- 2000. -- № 8.

2. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. -- Київ, 2000.

3. Гель А.П., Цвігун Д.П. Судова система України: Короткий конспект лекцій. -- Київ, 1999.

4. Дженіс М., Кей P., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування: -- Київ, 1997.

5. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Ук-раїні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. -- Київ, 2000.

6. Конституція України. -- Київ, 1996.

7. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. -- Київ, 1999.

8. Международные акты о правах человека: Сборник документов. -- Москва, 1999.

9. Мельник П.В., Цимбал П.В. Судова система України. -- Ірпінь, 2000.

рефераты
РЕФЕРАТЫ © 2010