Підвищення ефективності вексельного обігу в Україн

112

КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВА

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“Підвищення ефективності вексельного обігу в Україні”

Київ - 2004

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні та правові основи вексельного обігу

1.1 Економічна сутність та види векселів

1.2 Суб'єкти вексельних відносин, їхні права та обов'язки

1.3 Характеристика механізму обігу векселів

Розділ 2. Підвищення ефективності господарських операцій з використанням векселів

2.1 Аналіз економічної ефективності операцій з використанням казначейських, податкових та пенсійних векселів в сфері обігу державних фінансів

2.2 Аналіз економічної ефективності вексельних схем при взаємовідносинах суб'єктів господарської діяльності

Розділ 3. Удосконалення механізмів вексельного обігу

3.1 Удосконалення фінансових механізмів вексельного обігу

3.2 Впровадження розрахункових палати для пред'явлення векселів до платежу

Висновки

Література

Додатки

Вступ

У формуванні демократичного середовища в економіці і кредитно-розрахункових операціях стимулююча роль належить поверненню повномасштабного вексельного обігу в сучасне економічне життя. Прийняття Закону України “Про обіг векселів в Україні” означає, що наше суспільство отримує реальний важіль для максимально простої і прискореної форми переходу прав власності, який активно працюватиме на зміцнення найефективніших форм власності.

У багатовіковій практиці функціонування ринкового механізму саморегулювання економіки і виробництва вексель становить елементарну форму кредитних грошей, що необмежено використовується для оплати товарів і послуг, надання короткострокового кредиту, оформлення гарантій за міжбанківські кредити.

Володіння векселем означає, що кредитор стає власником високоякісного комерційного документу, який надійно гарантує боргові розрахунки, приносить процентний доход, а за рівнем ліквідності наближається до грошей. За допомогою векселя взаємовідносини і розрахунки між постачальником і покупцем підносяться на якісно вищий рівень. Він упорядковує і стабілізує міжгосподарські виробничо-збутові зв'язки, надає достатні гарантії щодо вчасності й повноти отримання платежу за фактично відвантажену продукцію. Для кредитора володіння векселем означає також свободу вибору контрагентів і найефективніших операцій.

Вексель можна використати у забезпечення платіжно-розрахункових операцій, як один з різновидів цінних паперів, який необмежено нагромаджується в учасників вексельного обігу, вільно обертається на фондовому ринку, маючи високу ліквідність, менш ризиковий, ніж інші види цінних паперів і здатний приносити гарантований доход. Роль векселя настільки вагома, що без повноцінного функціонування вексельного обігу залишаться безпідставними надії на успішне виконання будь-яких програм національного розвитку і побудови зрівноваженої соціально орієнтованої ринкової економіки.

Нині вексель став головною формою сучасних розрахунково-платіжних операцій. Це означає, що в Україні потрібно якомога швидше усвідомити неефективність адміністративних важелів та розпочати широке використання таких економічних інструментів як вексель. Разом з тим, у нас ще й досі залишились негативні наслідки так званої кредитної реформи 20-30-х років, в результаті якої відбулося насильне припинення вексельних операцій. Ці наслідки проявляються у відсутності високих морально-етичних норм поведінки, знань, вмінь і навиків демократичного функціонування економіки на основі вексельного кредиту, що не дозволяє ліквідувати хаос і забезпечити надійність та своєчасність розрахункових операцій. Неврегульованими ще залишаються врахування індексу інфляції та обмеження спроб недобросовісних платників штучно відтягувати строки платежів. Невизначеною також залишається перспектива правового статусу державних підприємств та надто значною є їхня оперативно-господарська залежність від галузевих міністерств.

Тому застосування вексельного обігу, його складність та особливості правового регулювання потребують глибшого теоретичного обгрунтування і усвідомлення його ролі у специфічних умовах перехідної економіки України. Виходячи з усього вище сказаного, актуальність вибраної теми дипломної роботи є безсумнівною.

Метою дипломної роботи є вивчення теоретико-методологічних та правових основ вексельного обігу, аналіз особливостей механізму обігу векселів в Україні та вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності вексельних схем та удосконалення правових механізмів вексельного обігу в нашій державі.

Для виконання наміченої мети перед дипломної роботою були поставлені наступні завдання:

вивчити економічну сутність та види векселів;

ознайомитись із правами та обов'язками суб'єктів вексельних відносин в Україні;

дати характеристику особливостям механізму обігу векселів в Україні;

дослідити ефективність господарських операцій з використанням різних схем вексельного обігу;

сформулювати пропозиції щодо підвищення ефективності вексельних схем та удосконалення нормативної бази, що регламентує вексельний обіг.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є система вексельного обігу в Україні: суб'єкти, їх права та обов'язки, механізм взаємозв'язків між ними.

В якості джерельної бази використана нормативно-законодавча література, монографії, підручники та навчальні посібники, матеріали періодичної преси. В процесі написання дипломної роботи було опрацьовано 46 літературних джерел.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів та обгрунтованих висновків, має достатній ілюстративний матеріал.

Розділ 1. Теоретико-методологічні та правові основи вексельного обігу

1.1 Економічна сутність та види векселів

У багатовіковій практиці функціонування ринкового механізму саморегулювання економіки і виробництва елементарну форму кредитних грошей становить вексель, який необмежено використовується для оплати товарів і послуг, надання короткострокового кредиту, оформлення гарантій за міжбанківські кредити. Нині вексель став головною формою сучасних розрахунково-платіжних операцій. Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, яка оформлюється векселем [22].

В нормативній та науковій літературі дається декілька визначень поняття “вексель”. У Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” зазначено так: “Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)” [1].

Майже схожим з попереднім є наступне визначення:”Вексель - це письмове зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці" [16].

Разом з тим, науковці відзначають [41], що така редакція дефініції векселя є не зовсім правильною. Вона охоплює лише прості векселі, і таким чином не включає до поняття векселя переказні векселі. Таке визначення не в повній мірі відповідає Конвенції про Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Адже базовою для поняття векселю є конструкція переказного векселя, а переказний вексель, як правило, передбачає що платником є не векселедавець. Змістом переказного векселю, у першу чергу, є не зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму, а безумовний наказ сплатити певну суму грошей, адресований векселедавцем платнику.

Щоб зрозуміти сутність векселю та роль цього цінного паперу в економічній діяльності суб'єктів господарювання, розглянемо його основні риси та функції.

У кредитних операціях вексель виступає насамперед гарантією повноти і своєчасності оплати зобов'язання, фінансовим документом, який формалізує економічну взаємозалежність покупця і продавця та передбачає їх взаємоконтроль. Зокрема, покупець (векселедавець) контролює споживну вартість придбаного товару за допомогою векселя товару та умови його постачання, а постачальник (векселедержатель) оцінює платоспроможність покупця як у процесі видачі векселя, так і на момент платежу.

Вексельний кредит тісно пов'язаний з банківським кредитом. Шляхом операцій врахування чи застави векселів він легко трансформується в останній. Ось чому вексель виступає не лише борговим документом, а й високоліквідним платіжним засобом. Це робить вексель одночасно різновидом і кредитно-розрахункових документів, і цінних паперів, і кредитних грошей. Як і комерційному кредитові вексельним відносинам властиві добровільність, свобода вибору партнерів, взаємодовіра і економічна взаємовигода, платність і строковість, обов'язковість повноцінного повернення кредитованих коштів. При цьому головне значення векселя як провідного фінансового документу ринкової економіки полягає у прискоренні укладання ділових угод і зменшенні ризиків неплатежу, зменшенні потреб у коштах оборотних фондів та прискоренні їхнього руху, усуненні банківської монополії на кредитні ресурси тощо.

Невипадково вексель нині став найдосконалішим видом цінних паперів і самостійно обертається на фондовому ринку. Йому властиві такі риси:

- абстрактність зобов'язання, що оформлене векселем. Текст векселя не містить інформації про угоду, що стала підставою виписування векселя. Тому невиконання зобов'язань за основною угодою не може приводити до невиконання умов вексельного зобов'язання;

- безспірність зобов'язань за векселем. Більше того, добросовісний держатель векселя має правовий захист від заперечень, які міг би висунути боржник власникові цього фінансового документу. А права наступних держателів векселя не залежать від прав попередників;

- безумовний характер зобов'язань за векселем. У тексті векселя викладено простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити вказану суму. Будь-які обмеження або умови типу: «платіть за умов...», «платіть за товар, що повинен бути поставлений...» та ін., якщо вони включені до тексту, позбавляють цей документ сили вексельного права;

- вексельний текст містить наказ або зобов'язання сплатити вказану грошову суму. З точки зору вексельного права документ, що містить зобов'язання про передачу у власність кредитора не грошову суму, а будь-який товар, документи, цінності чи права, хоч і оформлений з дотриманням вексельної форми, проте сили векселя не має;

- вексель є письмовим фінансовим документом. Ніяка, навіть публічно проголошена усна заява про прийняття вексельного зобов'язання не створює правового поля векселя. Усні заяви не породжують вексельних правовідносин в усіх операціях: видачі векселя, акцептуванні, індосуванні, протесті, авалі тощо. Лише письмова форма з відміткою на самому векселі у вигляді визначених написів набуває юридичної сили вексельних операцій. Ось чому застосування безготівкової форми у випуску векселів як записів на електронних рахунках - неможливе;

- вексель означає строго заформалізований фінансовий документ, що має обов'язкові реквізити. Відсутність будь-якого з них означає, що цей документ не має сили вексельного права. При цьому він стає звичайною борговою розпискою або наказом про оплату грошових коштів, що регулюється нормами цивільного права;

- учасники, які зобов'язані за векселем, несуть солідарну відповідальність. В разі невиконання вексельного зобов'язання основним боржником кредитор-векселеутримувач може звернутися за стягненням до будь-кого із попередників вексельного ланцюга;

- право вимоги платежу за векселем належить лише законному векселедержателю. Він володіє векселем як фінансовим документом, так і правом вимагати платіж за ним. Вексельне право охороняє і захищає права законного векселедержателя від претензій колишнього власника втраченого векселя і від заперечень зобов'язаної особи;

- вексель володіє підвищеною оборотністю. За допомогою передавального напису (індосаменту) вексель легко передається від одного векселедержателя до іншого. Це робиться не на основі загальноцивільного права уступки і нотаріального засвідчення, а простим нанесенням на вексель індосаменту.

У випадку неплатежу за векселем векселедержатель у встановлений строк здійснює нотаріальний протест. Щоб вексельні зобов'язання мали дієздатність вексельного права, до них висуваються суворі вимоги, провідними із яких є наступні:

вексель повинен складатися і виписуватися за точно встановленою законом формою;

вексельні угоди, що оформлені згідно правил і традицій вексельного права, користуються правом спрощеного і прискореного способу стягнення боргу. При цьому примусове стягнення вексельної суми може здійснюватися не лише з боржника, а й поручителів та інших надписувачів, кожен з яких, поставивши свій підпис на вексель, тим самим стає гарантом платежу і солідарно, тобто всі спільно, і окремо кожен з них, відповідає за виконання вексельного зобов'язання;

- вексель є найважливішим кредитно-розрахунковим ордерним документом, який містить безумовне зобов'язання або вказівку сторони, що його виписала, сплатити у встановлений термін і у визначеній сумі пред'явникові векселя. Безумовність векселя не дозволяє векселедавцю вдаватися до використання будь-яких обмежень;

- вексель може виписуватися як платником, так і продавцем-постачальником. Постачальник, виписавши вексель, повідомляє платника або того, хто має прийняти вексель шляхом надсилання йому копії векселя або простого поштово-телеграфного повідомлення про вчинену дію. Якщо ж йдеться про платника, то він, виписавши вексель на свого боржника, повинен повідомити його про це. А векселедержатель, зі свого боку, надсилає йому вексель для акцепту. Дана операція пред'явлення векселя платникові з пропозицією акцептувати чи оплатити його, називається презентацією. Платник у ході презентації повинен обов'язково дати свою згоду на оплату векселя, що у вексельному праві означає «акцептувати» вексель. Лише після цього вексель стає повноцінним виконавським документом. Але неакцептований вексель в обігу знаходитися не може. Його повертають векселедавцю;

- економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості. Це означає, що він власної вартості не має, а лише представляє товарну вартість тих угод, які були оформлені даним векселем. За відповідність тексту векселя характеру і масштабам укладених угод особисту відповідальність несе векселедавець;

- використання, врахування і переврахування векселів у комерційних банках та установах НБУ дозволяє здійснювати регулювання не тільки обсягів грошової маси, а й контролювати виконання зобов'язань суб'єктами господарських відносин. Продавці і виробники, отримавши у розрахунок вексель, легко можуть перетворити його у грошові кошти, а покупці - зробити вексель формою комерційного кредиту;

- векселі, виникнувши з функції платежу, не мають примусового обертання. З іншого боку, векселі не мають самостійної вартості. Ось чому їх не можна ототожнювати з грошима.

В Україні в господарському обороті застосовуються різноманітні векселі, які відрізняються за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів за різними ознаками зображено на рис. 1.1. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

112

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу і використовується, в основному, для мобілізації грошових ресурсів. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій.

Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

Доміцільований вексель - це вексель, у якому вказано конкретне місце платежу. Доміцілювання простого векселя здійснюється для того, щоб встановити місце та умови опротестування даного векселя. Доміцілювання переказного векселя може підвищити його внутрішню вартість, усуваючи труднощі, що могли б виникнути при здійсненні платежу в іншому місці.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

У розвинених країнах з ринковою економікою простий вексель використовується переважно обмежено, тому що у розрахунках з партнерами суб'єкти господарського життя завжди мають або боржників або самі здатні надавати ресурси у борг. Але в Україні, зважаючи на чітко виражену форму зобов'язання боржника, значно частіше використовуються прості векселі. Діючими правилами вексельного обігу передбачено, що: по-перше, простий вексель - це боргова розписка векселедавця, яка підлягає дії вексельного права з його матеріальними і процесуальними особливостями, лише за умов дотримання правил і вимог та законодавчj закріпленої форми; по-друге, у простому векселі сам боржник розраховується з кредитором грошовою сумою; по-третє, векселедавців одного і того векселя не може бути декілька.

112

Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.2.

Переказний вексель (тратту) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант - це особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти. Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.

Отже, в операціях з переказним векселем, як правило, беруть участь три сторони: кредитор - трасант, боржник - трасат і одержувач - ремітент. Виписує і підписує переказний вексель кредитор. Щоб такий вексель мав законну силу, боржник - трасат повинен підтвердити свою згоду заплатити за векселем у письмовій формі на лицьовому боці векселя, тобто акцептувати вексель. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником, несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін. Це так званий боржник першого порядку.

Передача права за переказним векселем або гарантія платежу за векселем у разі неплатежу з боку платника (прийняття на себе відповідальності платежу в порядку регресу) оформлюється передавальним написом - індосаментом. Він повинен бути простим і нічим не обумовленим. Причому частковий індосамент не допускається. Індосамент учиняють на зворотному боці векселя або на додатковому листі (алонжі), якщо зворотний бік векселя повністю списаний. Алонж приєднується до векселя клейовим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на алонжі, повинен починатися на векселі і закінчуватися на алонжі, а печатку потрібно ставити на з'єднанні векселя і алонжа.

Тратта за своїм змістом наближається до інших видів платіжних наказів і документів. Але, на відміну від них, класичний переказний вексель має такі ознаки: по-перше, він є комерційним векселем, яким кредитор (трасант) доручає своєму дебіторові (трасату) сплатити певну суму в установлений строк певній особі (бенефіціарові); по-друге, він є документом, за яким на прохання трасанта оплату здійснює не векселедавець, а інша особа; по-третє, переказний вексель є наказом боржнику сплатити у зазначений термін вказану у ньому суму третій особі (ремітентові). Тобто переказним векселем переказується оплата.

Крім наведеної на рисунку 1.1 класифікації векселів існують ще декілька їх класифікацій. Наприклад, у А.В.Демківського [23] подано наступну класифікацію векселів: а) в залежності від передбачуваного використання суми векселя; б) в залежності від отриманого доходу; в) по відношенню до власності; г) гарантованості оплати; д) сфери дії векселя; е) строку платежу.

Загалом, економічні форми векселів дають таку зведену класифікацію векселів (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Зведена класифікація векселів за [23]

Коротко зупинимось на характеристиці деяких видів векселів за цією класифікацією, про які не було сказано раніше. За економічною природою і в залежності від передбачуваного використання суми векселі розрізняють як товарні або комерційні та фінансові. Комерційний або товарний вексель - це гарантійне зобов'язання платника здійснити платіж у вказаній сумі і строк конкретному постачальникові за поставлену у кредит продукцію, товари, виконані роботи або надані послуги, що забезпечує повноту і своєчасність погашення дебіторської і кредиторської заборгованості. Випускаються товарні векселі, як правило, підприємствами і закладами, тому їх ще називають і корпоративними. Товарні векселі можуть бути знаряддям кредиту і розрахунковим засобом, багаторазово обслуговувати угоди купівлі-продажу, замінюючи в них грошові ресурси.

Класична схема розрахунків за допомогою комерційних векселів передбачає наступні дії учасників вексельного обігу (рис. 1.3).

1 - Поставка товару

2 - Акцептування векселя у банку покупця

3 - Передача акцептованого банком векселя продавцеві

4 - Дисконт векселя у банку продавця

5 - Надання продавцю позички під врахований вексель

6 - Пред'явлення векселя до оплати у банку покупця

7 - Одержання платежу

8 - Повернення погашеного векселя з відміткою про отримання

платежу

Рис. 1.3 Схема розрахунків за допомогою комерційних векселів

Фінансові векселі виникають як грошові зобов'язання, що не пов'язані з купівлею-продажем. Первісним джерелом виникнення фінансових векселів є оформлення фактичних угод щодо отримання грошової позички проти виписки вексельного боргового зобов'язання. Провідними фінансовими операціями, що обслуговуються фінансовими векселями є: позички, які видаються одним підприємством за рахунок тимчасово вільних коштів іншому підприємству; перерахування до бюджету податкових платежів; отримання бюджетного фінансування; оформлення простроченої кредиторської заборгованості; зобов'язання отримувача кредиту з метою його погашення.

Якщо фінансовий вексель видав банк, то його ще називають банківським. Банківський вексель - це короткострокове боргове зобов'язання, що надає його власникові право одержати вказану у векселі суму після збігу терміну платежу. Він засвідчує, що підприємство чи інший клієнт вніс до банку суму, яка вказана у векселі, а банк зобов'язується погасити його у зазначений строк. Доход векселедержателя при цьому складає належний відсоток, що матеріалізується у грошовому виразі шляхом визначення різниці між ціною номіналу і ціною продажу банківського векселя.

Сучасна практика емісії та обігу банківських векселів в Україні виробила наступну схему дій її учасників, показану на рис. 1.4. Надання вексельного кредиту у формі банківських векселів є високоприбутковою операцією, тому що на неї накладаються порівняно невеликі затрати з оформлення векселів і придбання бланків та створення відповідних обов'язкових резервів. Навіть з урахуванням невисокого рівня відсотків за вексельним крадитом (у 4-5 разів нижчі, ніж ставки звичайного грошового кредиту) банківські векселі здатні приносити прибуток у розмірі 200-300% річних [23].

Серед фінансових векселів виділяються векселі, основу яких складають не фінансування реальних кредитних угод, а тих комбінацій ділків, під які іншим законним способом отримати грошовий кредит неможливо.

1 - прийняття рішень про емісію векселів банком; 2 - визначення суми процентних ставок і строків погашення векселів; 3 - замовлення на видачу вексельних бланків; 4 - придбання бланків банківських векселів; 5 - укладання договору банку з клієнтами щодо купівлі-продажу векселя; 6 - переказування суми коштів для оплати векселя; 7 - оформляння банківського векселя; 8 - оплата державного мита за використання вексельних бланків; 9 - постачання продукції (надання послуг чи виконання робіт у кредит); 10 - індосування векселя постачальникові; 11 - надання кредиту постачальникові банком, який його обслуговує; 12 - нанесення заставного індосаменту на вексель і передача його банкові постачальника; 13 - погашення кредиту; 14 - зворотній індосамент і повернення векселя постачальникові; 15 - укладення договору про інкасове обслуговування векселя; 16 - нанесення на вексель інкасового індосаменту і передача векселя банкові постачальника; 17 - підписання Акту пред'явлення векселя до оплати з банком-емітентом; 18 - погашення векселя і відсотків за векселем, якщо вони передбачені умовами тексту; 19 - переказування коштів на рахунок постачальника в погашення векселя; 20 - повернення векселя з відміткою «погашено».

Рис. 1.4 Схема емісії та обігу банківських векселів

До таких відносяться «дружні» і «бронзові» векселі. “Дружній” вексель означає виписування боргового зобов'язання, за яким не стоїть ніяка реальна угода, немає ніякого фінансового зобов'язання, проте учасники складання дружнього векселя є реальними особами.

З дружніми векселями не можна ототожнювати “бронзові” векселі. До такого роду векселів відносяться векселі, видані на видуманих осіб, або ж на тих осіб, які позбавлені будь-яких коштів, і погодилися за невелику винагороду акцептувати векселі. У подібних операціях переслідується корислива мета - отримати зручний і дешевий кредит. Практиці відомий такий різновид, як зустрічні векселі. До них відносять дружні і бронзові векселі, у яких дві юридичні сторони або виступають поперемінно векселедавцем (платником) або векселедержателем (набувачем). Зустрічні векселі, як і дружні та бронзові, видаються без належних законних підстав, не мають майнового чи грошового забезпечення, тому належать до фіктивних векселів.

Відносно новою формою стали казначейські векселі. Започатковані урядом США у 1929 році, нині вони стали найпопулярнішими зобов'язаннями Міністерства фінансів цієї країни. За казначейськими векселями руху матеріальних цінностей немає. Це уряд для поповнення бюджетних грошових коштів на певний час виписує свої боргові зобов'язання і продає їх юридичним і фізичним особам, за що сплачує певні кошти у вигляді дисконту (зниження) ціни казначейських зобов'язань.

В залежності від форми отримуваного доходу векселі розрізняють як дисконтні і процентні. Відсоткові векселі - це векселі зі строком платежу за пред'явленням і в стільки-то часу від пред'явлення, що передбачають відсоткові застереження про нарахування відсотків на номінальну суму векселя у розмірі, обумовленому сторонами вексельної угоди. Розмір відсотків має обов'язково вказуватися у тексті векселя, тому що ненаписання числа відсотків означає їх врахування у вексельній сумі.

Дисконтними векселями виступають векселі із строком в стільки-то часу від складання та на певний день, в яких не міститься відсоткове застереження. Доход за такими векселями отримується у вигляді дисконту, тобто різниці між номінальною вартістю векселя і ціною його придбання.

За рівнем гарантованості оплати розрізняють авальовані і неавальовані векселі. Авальованим є такий вексель, на який нанесено поручительство, у відповідності з яким особа, яка оформила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання вексельних зобов'язань будь-ким із осіб, які підписали вексель. При цьому аваль має силу дії лише до зобов'язання тієї особи, на користь якої він наданий, і є невідкличним.

За формою платежу векселі поділяють на: а) платіжні, якщо вони підлягають оплаті в строк; б) забезпечувальні - векселі, які використовуються лише для забезпечення наданого кредиту. Забезпечувальні векселі зберігаються у банку на спеціальному рахунку депо і не оплачуються, а викуповуються позичальником до збігу строку платежу шляхом погашення позиченої заборгованості.

Класифікація векселів за їх різними ознаками важлива. Але лише за зовнішніми ознаками не можна ні визначити характер відносин між векселезобов'язаними особами, ні з'ясувати природу появи вексельного зобов'язання. Рівень добротності векселя та надійності платника інколи створюють основу певного ризику. За таких умов кредитор, отримуючи у розрахунок вексель, має якомога досконаліше з'ясувати справжній характер векселя та його реальну економічну підставу. Це тим більше важливо тому, що ні морально-етичних норм підприємництва, ні судової практики розгляду “дружніх” і “бронзових” векселів в Україні ще не вироблено. Звичайно, щоб усунути недосконалість початкової стадії розвитку вексельного обігу, потрібно використати світовий досвід. Адже протягом всього історичного процесу розвитку вексельного права учасники вексельних операцій зберігали і захищали бездоганну непорочність вексельних інститутів.

1.2 Суб'єкти вексельних відносин, їхні права та обов'язки

На підставі приведених вище визначень простого і переказного векселя стає зрозумілим, що сторонами операцій з простим векселем виступають дві особи: векселедавець - особа, яка виписує вексель і є платником за векселем; векселедержатель - перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.

Сторонами операцій з переказним векселем виступають: векселедавець (трасант) - особа, що виписує вексель, в якому міститься вимога до іншої особи сплатити суму, передбачену у векселі; платник (трасат) - особа до якої трасант звертає свій наказ про платіж за векселем; ремітент - перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель.

До інших суб'єктів, які впливають на формування вексельних відносин на наступних етапах, можна віднести: акцептанта - особу, яка взяла на себе зобов'язання платника по пред'явленому векселю; індосанта - особу, яка передала право по векселю шляхом вчинення передавального напису; індосатора - особу, на користь якої здійснюється індосамент.

Отже за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк. Ця спеціальна дія називається акцептом тратти. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Усіх учасників операцій з векселями пов'язують правовідносини, кінцевим предметом яких є сплата вексельної суми. Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ремітенту (наступному держателю векселя) належить право вимагати від трасанта сплати за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути використане лише при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення вексель акцепту або платежу та здійснення протесту у випадку неакцепту або неплатежу. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку "без протесту" або "без витрат", то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем векселя) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим трасант і ремітент пов'язані відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Отже видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за вексель особою, тому що він не підписував векселя (підпис породжує відповідальність). Але акцепт не є обов"язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на його адресу векселя. Тому ремітент (чи інший утримувач векселя) має право передати вексель платнику у відповідний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, звільняє платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його відповідальності перед ремітентом (чи іншим держателем) за цим векселем. З оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він буде нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, за якою і був виставлений вексель.

Акцептант - це особа, яка взяла на себе зобов'язання здійснити оплату за виставленим на неї переказним векселем. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його утримувачу в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання по цьому векселю стає безвідзивним (навіть, якщо він пізніше і закреслив свій підпис). Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя). У випадку відмови в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у останнього утримувача векселя виникає право оплати в порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

Розгляд класифікації векселів в попередньому підрозділі дипломної роботи показав, що суб'єктами вексельних відносин в Україні в даний час є фізичні особи, корпорації, фінансові групи, комерційні банки, НБУ, головне управління Державного казначейства.

Заслуговує на увагу вивчення взаємовідносин фірм з банками в процесі вексельних відносин. Використання векселю банками перетворює його на кредитну угоду, він служить знаряддям комерційного кредиту.

Кредитна угода виникає внаслідок врахування банком векселя в інтересах і за дорученням свого клієнта. Останній одержує від банку кошти під врахований вексель як кредит, який буде виплачено векселедавцем у строк, зазначений у векселі, але одержувачем цих коштів уже стає банк. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту, тобто надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Ця операція називається "облік (дисконт) векселів".

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Прийняті векселі реєструються у спеціальній "книзі врахування векселів", яка щороку відкривається банком, а реєстраційний порядковий номер із цієї книги проставляється на самому векселі.

Для своєчасного отримання платежів за врахованими векселями банк веде нагляд за строками настання платежу. З цією метою на кожне число складається відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо векселів з терміном виконання на це число. Дані відомостей звіряються з векселями, що є у сховищі (касі) банку, після чого один примірник відомості передається до операційного відділу, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка веде ці операції.

При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертається платникові. У разі дострокових виплат по векселю платникові повертають відповідну суму дисконту (різниця між номіналом, за яким банк купив вексель, і сумою, яку платник має виплатити) за ті дні, що залишились до строку, виходячи із ставки відсотка банку, що сплачується за кошти по поточних рахунках. У разі оплати векселя після строку платежу, платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6% річних (згідно з УВЗ), а також витрати на опротестування (повідомлення, відсилання і т.д.). Після цього вексель повертається платнику.

Несплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня нотаріусу або судовиконавцю для опротестування. Ця вимога є категоричною, оскільки упущення терміну погашення і несвоєчасне опротестування спричиняє втрату "юридичної сили" векселя. Тому операції по врахуванню векселів вимагають особливої уваги і щоденного контролю.

Банк може зберегти вексель, що обліковується, до строку його погашення (пред'явлення до оплати боржнику). А при необхідності комерційний банк може в свою чергу переоблікувати (продати) вексель у центральному банку аналогічним способом. Ця операція називається перезастава векселів.

Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, то обліковий банківський кредит є короткостроковим. Ціна купівлі векселя складається з його номінальної вартості (сума коштів зазначена у векселі) за мінусом облікової ставки (ставка облікового кредиту).

З вексельним обігом пов'язане надання ще одного виду кредиту- акцептного. На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю, кошти при акцептному кредиту надаються векселедавцю (платнику по векселю). За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

За допомогою векселя надається також авальний кредит (вексельне поручительство). Його призначення - покрити зобов'язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій, або доручень: гарантія платежу, гарантія постачання, гарантія надання позички, податкові, митні, судові доручення. Вони покликані компенсувати ризик господарських партнерів клієнта банку.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу у формі відкритого рахунку у визначеному процентному відношенні заборгованості клієнта відносно поданого ним забезпечення. Банки можуть відкривати клієнтам за їх заявою спеціальні позичкові рахунки і відображати в них суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів.

Коли в процесі користування кредитом за спеціальним позичковим рахунком клієнта серед забезпечення будуть виявленні векселі підприємств, проти яких учинено протести, то банк сповіщає про це пред'явника і пропонує йому викупити векселі опротестованого векселедавця або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями. Невиконання цієї вимоги тягне за собою закриття цього кредиту.

При проведенні таких операцій банком рекомендується набувати у клієнта права інкасування векселів. Крім отримання додаткового прибутку це буде одним із засобів страхування банку від пред'явлення йому фальшивих векселів.

Бухгалтерські записи виданих позичок під заставу векселів здійснюються у спеціальних позичкових рахунках, які відкриваються на балансових рахунках за галузевою приналежністю, передбачених у плані рахунків бухгалтерського обліку у комерційних банках.

До порядку ведення бухгалтерського обліку, хронологічних і синтетичних записів за спеціальними позичковими рахунками, забезпеченими векселями, пред'являються такі самі вимоги, що й до врахування векселів, оскільки обіг векселів, їх рух є загальною економічною основою цих операцій банку. При видачі позичок векселі є їх заставним забезпеченням і джерелом погашення за рахунок оплати, що надійшла по них, якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином. Видача позичок відображається за дебетом, а погашення - за кредитом у спеціальному позичковому рахунку. В аналітичному обліку найважливу роль має спеціальний позичковий рахунок, забезпечений векселями, в якому відображається рух заборгованності за позичками.

Банки можуть виконувати також операції з інкасування векселів. Різниця цієї операції від інших видів врахування векселів в тому, що при обліку векселя банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), а при інкасо векселя він приймає лише доручення одержати у визначений термін платіж і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселедержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду. Щодо облікованого векселя, то тут він одержує прибуток в вигляді дисконту (різниці між обумовленим номіналом та платежом платника), але у разі ненадходження платежу, просрочення опротестування такого векселя банк відповідає за наслідки несвоєчасного вчинення протесту по врахованих векселях.

Банки можуть за дорученням векселедавця здійснювати платежі за векселем у встановлений строк. У цьому разі банк, на противагу інкасуванню та обліку векселів, є не одержувачем платежу, а стає платником. Ця операція називається доміциляцією векселів, що відмічається на лицьовій стороні векселя. Виступаючи, як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він сплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму, або платник має в цьому ж банку достатні кошти на поточному рахунку і уповноважує банк списати необхідну суму для оплати векселя. У противному разі банк відмовляє у платежі, і вексель опротестовується проти векселедавця.

Дисконтні і заставні операції з векселями дають комерційним банкам можливість з меншим ризиком порушення своєї ліквідності вкладати в ці операції найбільш схильні до несподіваного вилучення депозити (кошти на розрахункових, поточних та інших аналогічних рахунках). У разі несподіваного вилучення таких коштів комерційні банки для збереження своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах інших банків у формі перерахування і перезастави векселів за допомогою індосаменту (надпису на векселі).

Таким чином, ми з'ясували, що з введенням у господарський оборот векселів банки мають змогу здійснювати з ними кредитні та комерційні операції. До кредитних операцій належать: врахування (дисконт) векселів, видача позичок до запитання під забезпечення векселів, рефінансування вексельних операцій. До комерційних операцій - прийняття векселів на інкасо для одержання платежів у строк в інтересах клієнта (векселедавця); зобов'язання оплатити вексель платника (доміциляція).

Слід відзначити, що в Україні до останнього часу не було вексельного обігу і відповідно не було взаєморозрахунків за допомогою векселів. У зв'язку з тим, що Законом України "Про підприємства в Україні" передбачено, що підприємства можуть поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги у кредит із сплатою покупцям (споживачам) процентів за користування цим кредитом, виникла необхідність оформлення таких угод за допомогою векселів. Для вирішення цього питання Верховна Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті України". Цією постановою Кабінету Міністрів і Національному банку України було доручено розробити нормативні документи про порядок проведення банками операцій з векселями. 25 лютого 1993 року Національний банк України листом за № 22001/85 ввів у дію Положення "Про переказний і простий вексель", затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. за № 104/1341, а також інші нормативні документи щодо порядку проведення банками операцій з векселями.

Для забезпечення режиму найбільшого сприяння використанню векселів, прискорення обігу вкладених у них коштів та поліпшення ліквідності Національний банк України рекомендував установам комерційних банків провадити операції по врахуванню векселів підприємств або видавати їм позички за спеціальними позичковими рахунками під заставу векселів, надавати послуги клієнтам у разі отримання платежів векселями. Управлінням Національного банку дозволено надавати позички комерційним банкам для рефінансування їх дисконтних (облікових) і позичкових операцій під векселі. Однак за умов інфляції, гострого дефіциту товарів та неплатежів за них, існування псевдопідприємств, шахрайства з кредитами вексельний обіг у практиці господарювання ще не набув широкого використання.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредити, а також, що останні 6 місяців векселі, які він видавав, не опротестовувались. Для аналізу і оцінки платоспроможності підприємства-векселедавця використовуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги аудиторських служб, інші доступні методи і засоби перевірок, що не суперечать закону.

У подальшому виникає необхідність створити систему накопичення інформації про господарюючі суб'єкти, що допустили опротестування векселів, ці відомості будуть підставою для вирішення питання щодо прийняття векселів.

Підприємствам, які допустили векселі до протесту, вексельні кредити, як правило, не надаються. Але такого банку даних поки що немає, тому банківські установи повинні вжити заходів щодо перевірки економічної надійності векселя, особливо з інших регіонів України. Ще уважніше треба підходити до векселів, які видані в інших державах. У таких випадках, крім платоспроможності векселедавця треба з'ясувати відповідність векселя законодавчим актам країни, де його видано. Якщо вексель написаний іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або у заставу, банк повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Незважаючи на те, що порядок використання векселів у згаданих правилах Національного банку розроблено досить детально, за умов відсутності ефективної системи перевірки підприємств-векселедавців, комерційних банків, які інкасують векселі, ця форма взаєморозрахунків може стати особливо вразливою з точки зору правопорушень, пов'язаних з випуском у платіжний обіг фіктивно утворених безготівкових коштів. Це пояснюється легким доступом до вексельних бланків широкого кола осіб. Після їх придбання підприємствами в комерційних банках недобросовісні посадові особи неплатоспроможних підприємств, псевдопідприємці-шахраї шляхом службового підлогу або підробки документів можуть розраховуватися за одержані у партнерів за угодами товари фіктивно утвореними грошовими коштами.

1.3 Характеристика механізму обігу векселів

Рівень застосування вексельних розрахунків в Україні не можна порівнювати з розмахом вексельного обігу в світовій практиці. Цьому заважає насамперед відсутність необхідних знань норм вексельного права і брак досвіду їх використання та відсутність високих морально-етичних норм в учасників господарського життя й недосконалість законодавства. Важливими гальмівними чинниками на шляху відновлення повномасштабного вексельного обігу стали криза неплатежів і падіння виробництва внутрішнього валового продукту та споживання населення.

Вказані чинники насамперед визначають наступні сфери застосування векселів: для оплати поставленої в кредит продукції, виконаних робіт і наданих послуг; використання кредиту у податкових платежах до державного бюджету, в тому числі платежів з ПДВ за умов імпортування товарів на митну територію України, у зовнішньоекономічних операціях з давальницькою сировиною, сплаті митних зборів і акцизів, відстрочення платежів до Пенсійного фонду України, покриття заборгованості державних підприємств і закладів, що для своєї діяльності отримують дотації із державного бюджету.

Історично склалося так, що вексель, охоплюючи нові сфери господарського життя, постійно вдосконалювався. Почавши своє становлення з форми простого боргового аркуша, з часом він перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

а) операції, що пов'язані з видачею і погашенням векселів. Тобто ті операції, що пов'язані з власними векселями, у яких підприємство або інша юридична особа виступає платником у переказному векселі чи векселедавдем у простому, або ж векселедавцем-трасантом;

б) операції, що пов'язані з обігом чужих векселів, які отримані у розрахунках. В них дане підприємство виступає надписувачем, який не бере участі у складанні векселя, але в процесі вексельного обігу набуває вексельних прав і обов'язків.

Кредитні і комісійні операції банків з векселями здатні стати провідними прибутковими операціями у їх діяльності. Аналогічні операції здатні проводити також страхові компанії, пенсійні фонди та інші позабанківські фінансові структури. Немає обмежень і для придбання векселів іншими юридичними особами. Зокрема, значні нагромадження векселів здатні зосереджуватися у процесі виробничо-збутової діяльності тих підприємств, які широко використовують продаж своєї продукції споживачам у кредит. При цьому, продавши свої товари і отримавши за їх поставку векселі, вони в свою чергу, можуть вільно і необмежене розраховуватися ними зі своїми постачальниками, а ті - зі своїми і т.д.

До настання терміну платежу постачальник товарів під векселі, за необхідності, може поступитися своїм правом отримання вексельного платежу іншій юридичній особі шляхом обміну векселів на грошові кошти у банку або на інші товари чи послуги. Тобто, позабанківські операції з векселями здатні набувати найрізноманітнішого характеру.

Одночасно з поширенням банківських і позабанківських операцій нині розширюють свої операції з векселями професійні торгівці цінними паперами. Брокерські контори це роблять з метою прибуткового розміщення капіталу. Формуючи значні пакети векселів, вони ведуть належну їхню класифікацію, здійснюють управління пакетами векселів своїх клієнтів, надають послуги клірингу, консалтингу та інше. Таке розмаїття вексельних операцій підтверджує високу ліквідність векселів.

В сучасних умовах вексель придатний для здійснення багатьох операцій, провідними з яких є: оплата товарів і послуг; надання короткострокових кредитів; повернення раніше отриманих позичок; оформлення боргових відносин між банками.

Набувши усіх властивостей цінного паперу, вексель став об'єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу. Комерційні банки можуть надавати суб'єктам господарського життя кредити під заставу векселів чи їх дисконт. Установи Національного банку України мають можливість перевраховувати (рефінансувати) дисконтовані комерційними банками векселі та надавати їм ломбардний кредит під заставу векселів. Виключення складають лише векселі, які заповнені на користь комерційних банків і передбачають оформлення простроченої заборгованості та відсотків за простроченими банківськими позиками. Як умова надання кредиту під заставу векселів установи НБУ вимагають, щоб векселі були врахованими комерційними банками на протязі не менше 30 днів і зі строками їх погашення до 60 днів.

В процесі платіжно-розрахункового обслуговування клієнтів комерційні банки здатні виконувати операції врахування (дисконту) векселів, вексельного кредитування, застосування векселів у експортно-імпортних операціях і розрахунках з державним бюджетом. Наприклад, послуги по впровадженню векселів у господарський оборот підприємств надає банк «Надра». Він здійснює операції інкасування векселів, виконання функцій доміциляції, поручительства (аваль), допомагає клієнтам вірно оцінювати цінні папери, вести їх бухгалтерський облік, виконувати розрахунки з державним бюджетом щодо оподаткування операцій з цінними паперами.

У даний час усі країни з розвиненою ринковою економікою підтримують і стимулюють поширення вексельного обігу в усіх сферах господарського життя, де він став провідним економічним інструментом та найбільш капіталізованим цінним папером. З одного боку, вексель за своїм характером боргового зобов'язання наближається до всіх інших видів боргових цінних паперів, в тому числі і до облігацій. Але, з іншого боку, вексель, особливо за його дією, наближається до чека і варанта, тому що він становить один з різновидів комерційних грошово-розрахункових документів, який служить засобом розрахунків. При цьому вексель не є ні іменним, ні пред'явницьким цінним папером. Він виступає як ордерний цінний папір, у тексті якого векселедержатель призначається наказом (ордером) векселедавця або ж нанесенням індосаментів індосантами.

Ці та інші аргументи засвідчують, що повернення повноцінного вексельного обігу в Україну нині вигідне усім учасникам господарського життя. На користь такому висновку може бути й історичний факт, що у свій час навіть золото було витіснено з грошового обороту за допомогою вексельних зобов'язань. Розвиваючись і вдосконалюючись, векселі стали найважливішим платіжним засобом і нині, практично, заполонили канали фінансово-кредитних систем усіх країн світової ринкової економіки.

Проте в Україні процес налагодження повноцінного вексельного обігу наштовхується на цілий ряд труднощів, а то і прямого несприйняття. Таку ситуацію можна пояснити лише такими причинами:

- по-перше, дією заборони. З 1927 року права виписування векселів були позбавлені фізичні особи, а далі з 1930 року - юридичні учасники господарського життя;

- по-друге, втратою традицій високих морально-етичних норм і навиків проведення вексельних операцій. Нині переважна більшість підприємців та облікових працівників не вміють ні скласти, ні обслуговувати вексельні зобов'язання. Не володіють вони і практичними навиками та нормами вексельного права. Більше того, ґрунтовних знань, досвіду і навиків практичної діяльності з векселями не мають банківські працівники, які за своїми основними функціями зобов'язані здійснювати масштабні вексельні операції. Не вистачає необхідного обсягу практичних знань навіть юристам підприємств, нотаріусам, суддям та іншим працівникам, що безпосередньо задіяні в операціях вексельного обігу.

У загальновизнаному розумінні вексельний кругообіг охоплює період від складання і видачі векселя до його погашення шляхом сплати вексельної суми. Він означає, що вексель, обслуговуючи ділові угоди, легко і просто переходить з рук у руки векселедержателів у вигляді його купівлі-продажу, індосування та інших дій, що передбачені вексельним і цивільним законодавством і які приводять до зміни особи векселедержателл як власника векселя. Прикладом найпростішого вексельного обороту є відносини між боржником, який стає у схемах вексельного обігу векселедавцем, і векселедержателем, який поставив товари у кредит, виконав роботи чи надав послуги (рис. 1.5).

Рис. 1.5 Приклад найпростішого вексельного обороту

Дана схема передбачає виконання таких операцій:

1 - видачу векселя в процесі оформлення угоди;

2 - пред'явлення векселя до платежу після збігу обумовленого угодою часу;

3 - погашення векселя, тобто безумовна оплата вексельної суми;

4 - вручення погашеного векселя, тобто повернення векселя векселедавцю з розпискою на ньому про отримання грошей.

Дещо складнішою стає схема вексельного обігу тоді, коли угоди оформлюються переказними векселями (рис. 1.6).

Рис. 1.6 Схема обігу переказних векселів

У даній схемі векселедавець виписав вексель за отримані товари від постачальника, який у вексельному обігу стає векселедержателем (1). Далі векселедержатель пред'являє вексель (презентує) до акцепту у вказаного у тексті векселя платника (2). За нормальних умов платник підтверджує свою згоду повністю сплатити вказану суму і у визначений термін (3). Після збігу встановленого терміну векселедержатель пред'являє вексель до оплати (4). Платник сплачує вексельну суму (5). Отримавши гроші, векселедержатель наносить на вексель відмітку про одержання платежу від платника і вручає погашений вексель платникові (6). При цьому пунктиром показані звичайні комерційні угоди, а дії, що регулюються вексельним правом у схемах відображено суцільними лініями.

Розрахунки за допомогою векселів - одна з найскладніших форм розрахунків, адже вона вимагає знання досить великого за обсягом вексельного законодавства й вільного володіння термінами, що вживаються при таких розрахунках.

З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів на конференції в Женеві (Швейцарія) 07.06.1930 р. були розроблені й прийняті три вексельні конвенції:

- Конвенція № 358, що встановлює Уніфікований закон про переказний і простий вексель (УВЗ);

- Конвенція № 359, яка має за мету вирішення деяких колізій законів про переказні й прості векселі;

- Конвенція № 360 про гербовий збір щодо переказних і простих векселів.

Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25.11.36 р., а постановою ЦВК і РНК СРСР у 1937 р. на території СРСР набрало чинності Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже повністю збігалося з УВЗ. Законом України від 18.06.91 р. "Про цінні папери і фондову біржу" вексель був визнаний цінним папером в Україні. А Законом України від 12.09.91 р. "Про правонаступництво України" і Постановою Верховної Ради України за тією ж датою "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" фактично підтверджено дію названих конвенцій і Положення на території України.

В господарську діяльність підприємства простий товарний вексель був впроваджений Указом Президента України «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» від 14.09.94 року. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи: оформлення та облік платіжних документів; проведення заліку взаємної заборгованості; вексельне оформлення прострочених заборгованостей; наступні операції з векселями [16].

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» було передбачено проведення в червні 1995 р. другого взаємозаліку.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 року був виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності.

А в кінці 1995 р. та на початку 1996 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 960 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» проходив третій залік. Для виконання цієї Постанови НБУ розробив «Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з наступним оформленням її векселями», затверджений Правлінням 2 грудня 1995 р., який, в основному, регламентував техніку використання векселів. При цьому передбачалося використання під час проведення заліку не лише простих, а й переказних векселів.

Пізніше, прийнявши три закони від 06.07.99 р. [3; 4; 5], Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських вексельних конвенцій. Згідно з повідомленням Гененерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. набрали сили закону для України 06.01.2000 р. Вексельне право в нашій країні було розвинуте в Законі України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні". Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями. Слід відмітити, що українське вексельне законодавство характеризується певними особливостями.

Українське вексельне право встановлює такі, на відміну від УВЗ, особливості заповнення і використання векселів:

- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть лише юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Однак Закон України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні" зазначає, що з 01.01.2002 р. ними можуть бути й фізичні особи;

- умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково передбачається у відповідному договорі й у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов'язання за платежами за цим договором і виникають зобов'язання платежу за векселем. Особи, винні в порушенні цих вимог, несуть відповідальність згідно із законом;

- вексель може видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи й надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, вказана у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя, повинна мати перед трасантом або особою, яка або за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого повинна бути не меншою від суми платежу за векселем. Векселі Мінфіну, НБУ та комерційних банків України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також установ і організацій, які фінансуються за рахунок держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів, емітуються і беруть участь в обігу в порядку, визначеному чинним законодавством або встановленому КМУ;

- стаття 10 УВЗ не застосовується. У ній сказано, що якщо переказний вексель, не заповнений на момент видачі, був заповнений не відповідно до укладених угод, то недотримання цих угод не може бути протипоставлене векселетримачу, якщо тільки він не придбав переказний вексель недобросовісно або ж, придбаваючи його, не допустив грубої необережності;

-векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Держкомісією з цінних паперів і фондового ринку;

- забороняється використовувати векселі як внески до статутного фонду господарського товариства;

- резиденти можуть видавати й індосувати векселі як переказні, так і прості, в іноземній і національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України (до прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" видача й індосамент векселів за межі України не дозволялися). Умова проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково передбачається у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті і проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюється відповідно до валютного законодавства України;

- юридичні ситуації, викладені в статті 41 УВЗ, українське законодавство вирішує таким чином: сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання терміну платежу (якщо боржник прострочить платіж - на розсуд векселетримача - на день здійснення платежу) або в іноземній валюті з дотриманням вимог валютного законодавства України. Це положення застосовується і в тому разі, якщо векселедавцем (трасантом) обумовлено, що платіж здійснюється у зазначеній у векселі валюті (обумовлення про здійснення платежу в іноземній валюті);

- платежі за векселями на території України здійснюються лише в безготівковій формі;

- у господарському обороті можуть використовуватися простий і переказний векселі;

- вексельний бланк можна заповнювати друкарським способом і від руки;

- сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і літерами;

- вексель підписується: від імені юридичних осіб - особисто керівником і головним бухгалтером (якщо ця посада передбачена штатним розписом юридичної особи) або уповноваженими ними особами, підписи засвідчуються печаткою. Від імені фізичних осіб - особисто зазначеною у векселі фізичною особою або уповноваженою нею особою і засвідчується печаткою, якщо вона є;

- вексельні бланки, які мають відповідний захист, купуються підприємствами в комерційних банках України. При придбанні вексельних бланків покупці в обов'язковому порядку, крім вартості бланка, сплачують у дохід державного бюджету держмито за кожний бланк у розмірі 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачене законодавством України;

- зміни в текст векселя можуть вноситися з ініціативи його тримача тільки векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту і написання нового із зазначенням дати внесення зміни і підписанням особами, які мають право підписувати вексель. Векселетримач повинен дати згоду на внесення зміни в текст векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "згідно із змінами" із зазначенням дати внесення зміни й підпису. У разі зміни терміну платежу за переказним векселем векселетримач повинен отримати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя в новий термін. Якщо акцепт вже був здійснений раніше, векселетримач повинен отримати додаткову згоду акцептанта стосовно нового терміну. Якщо ж векселетримач, який погодився на внесення змін у текст векселя, хоче зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен отримати їх згоду. Інакше попередні індосанти несуть відповідальність, як і до внесення змін;

- хоч вексель є безумовним зобов'язанням, Законом України "Про обіг векселів в Україні" передбачено, що КМУ повинен підготувати проект Закону України про порядок розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів в Україні;

- згідно із Законом України "Про обіг векселів в Україні", юридичні ситуації, викладені в абзаці третьому статті 44 УВЗ, в нашій країні застосовуються так: протест у неплатежі за векселем, що підлягає оплаті на певну дату або в певний термін від дати складання або пред'явлення, повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох подальших робочих днів;

- векселетримач має право регресу у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель. Таке ж право настає і в разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту. Для використання цього права векселетримачу досить пред'явити судове рішення про визнання такого трасата або трасанта банкрутом;

- тримач може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, суму неакцептованого або неоплаченого векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені у векселі, а також витрат, пов'язаних з протестом векселя, та інших. У разі якщо право регресу використане до настання терміну платежу (наприклад при банкрутстві боржника), то з вексельної суми утримуються облікові відсотки за діючою на дату використання права регресу офіційною (банківською) ставкою за місцем проживання тримача.

Якщо у векселі була обумовлена сплата відсотків, то тримач з особи, до якої він використовує своє право в порядку регресу, від дати настання терміну платежу може стягнути відсотки на суму векселів як виданих, так і таких, що підлягають оплаті на території України, в розмірі облікової ставки НБУ на день пред'явлення позову і від дня настання терміну платежу (від дня платежу) до дня пред'явлення позову відповідно. В такому ж розмірі стягує відсотки особа, яка прийняла переказний вексель і здійснила платіж за ним, за іншими зобов'язаннями перед ним осіб від дня здійснення ним платежу до дня пред'явлення позову. В інших випадках, згідно з УВЗ, стягується 6% річних;

- якщо вексель видається на території України і місце платежу за ним також в Україні, то він складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою подано офіційне найменування у їх засновницьких документах.

У країнах з розвиненим вексельним обігом вексельне законодавство не регламентує форму складання векселя і його реквізитів. Однак це не стосується України. Векселі (переказні й прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним рівнем захисту від підробок і не можуть бути переведені в бездокументарну форму.

Постановою КМУ і НБУ від 10.09.92 р. № 528 (з подальшими змінами) були затверджені Правила виготовлення і використання вексельних бланків. Відповідно до них, вексельні бланки стандартної форми виготовляються способом офсетного й високого друку, розміром 297 х 105 мм. Бланки можуть скріплюватися в блоки за допомогою клею по 25 або 50 примірників.

Законом України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні" затвердження форми і порядку виготовлення бланків векселів покладене на Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм УВЗ.

Форми векселів і порядок їх використання відповідають вимогам УВЗ, тобто в них вказані всі головні складові частини - реквізити, що іменуються суттєвими ознаками векселя. Документ, в якому не заповнений хоча б один з реквізитів, не є, згідно з УВЗ, векселем, за винятком випадків:

- якщо в переказному або простому векселі термін платежу не вказаний, то він розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;

- за відсутності особливої вказівки місце складання векселя вважається місцем платежу і водночас місцезнаходженням платника;

- простий або переказний вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у місці, позначеному поряд з найменуванням векселедавця;

- за відсутності особливої вказівки місце, позначене в переказному векселі поряд з найменуванням платника, вважається місцем платежу і водночас місцезнаходженням платника.

Крім суттєвих, вексель може містити й несуттєві ознаки, частково встановлені законодавством як складові частини векселя, а частково законодавством не встановлені й не визнані необхідними. До них, наприклад, належить аваль, посередницька адреса, формула "не наказу", касаційне обумовлення про оплату зразків тощо.

Розділ 2. Підвищення ефективності господарських операцій з використанням векселів

2.1 Аналіз економічної ефективності операцій з використанням казначейських, податкових та пенсійних векселів в сфері обігу державних фінансів

Казначейськими зобов'язаннями (векселями) визнаються цінні папери на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові -- від п'яти до десяти років;

б) середньострокові -- від одного року до п'яти років;

в) короткострокові -- до одного року.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на пок-риття поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейсь-ких зобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення про ви-пуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань прийма-ється Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України.

Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика бага-тьох країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надход-жень, що набуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причину касової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (мініс-терство фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депо-зитні сертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-який час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому випад-ку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулю-ється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів і змен-шується можливість касових розривів між доходами та витратами бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов випуску казначейські пінні папери в США випускаються у вигляді казначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3, 4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20--30 років).

Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока лік-відність казначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів. Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управлін-ня державним бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку інструментів.

Згідно “Порядку застосування векселів Державного казначейства Украї-ни “ [10] - векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника. Термін платежу за казначейським векселем не повинен перевищувати одного року. Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5 000 грн. та 10 000 грн. Відсотки на вексельну суму не нараховуються.

Казначейські векселі видаються в рахунок фінансування витрат державного бюджету, за винятком видатків на оплату праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з державного бюджету.

Казначейські векселі можуть пред'являтись до погашення на зарахування сплати податків у терміни і порядку, визначені пунктом 12 Порядку.

Казначейські векселі випускаються у вигляді простих векселів на бланках спеціального зразка, який затверджується Головним управлінням Державного казначейства.

Випуск казначейських векселів у рахунок фінансування витрат державного бюджету оформлюється угодою, що укладається між Головним управлінням Державного казначейства та відповідним одержувачем коштів з державного бюджету.

Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:

- погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

- продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу;

- зарахування у сплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Таке зарахування може бути здійснено у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем. Казначейський вексель, прийнятий до зарахування у сплату податків, погашається.

Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням Державного казначейства шляхом:

- перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

- зарахування казначейських векселів у сплату держателями казначейських векселів податків до державного бюджету.

Держатель казначейських векселів, який бажає отримати належні йому за казначейськими векселями кошти або зарахувати їх у сплату податків, за 7 робочих днів до терміну платежу за векселем (у разі вимоги такого платежу) чи терміну, в який він хотів би зарахувати вексель у сплату податків, подає заяву разом з векселем до органу Державного казначейства за своїм (держателя) місцезнаходженням. Відповідний орган Державного казначей-ства протягом 2 робочих днів з моменту отримання заяви передає інфор-мацію про держателів казначейських векселів, які бажають погасити належ-ні їм векселі, про терміни і форми погашення до Головного управління Держказначейства, яке протягом 7 робочих днів здійснює переказ грошових коштів чи повідомляє відповідні органи державної податкової служби про зарахування казначейських векселів у сплату податків до Держбюджету.

Казначейські векселі, не пред'явлені до погашення, втрачають силу і оплаті не підлягають. Головне управління Державного казначейства щомі-сячно публікує інформацію про обсяг випуску казначейських векселів, тер-міни їх погашення, обсяги погашення казначейських векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх у сплату податків до державного бюджету.

Схема застосування казначейстких векселів в Україні набула такої форми:

1 - Видача казначейських векселів в рахунок дотації підприємствам, що фінансуються з державного бюджету. 2 - Розрахунки дотаційних підприємств зі своїми кредиторами скарбницькими векселями. 3 - Розрахунки скарбницькими векселями як різновидом цінних паперів між учасниками господарського життя. 4 - Розрахунки скарбницькими векселями у комерційних угодах і їх купівля-продаж на ринку цінних паперів. 5 - Зарахування заборгованості за обов'язковими платежами (ПДВ, акцизні збори тощо).

Рис. 2.1 Застосування казначейських векселів в Україні

До числа модифікованих можна віднести векселі, що виписувалися в ході проведення примусових заліків взаємозаборгованості, для розрахунків за використану електроенергію, відстрочення заборгованості платежів до Пенсійного фонду України, застосування кредиту у податкових платежах до державного бюджету та інші. Характерні ознаки модифікованих векселів властиві і пенсійним векселям. Модифікованими їх можна визнати вже і тому, що вони містять написану умову: «для забезпечення платежів до Пенсійного фонду». Але ж у класичних векселях жодної умови написати не можна, тому що вона визнається недійсною.

Фактичними причинами, що породили форму пенсійних векселів стали зростаючі борги підприємств і закладів перед Пенсійним фондом України та потреби їх впорядкування і оформлення відстрочки платежу векселями.

Згідно “Порядку погашення заборгованості підприємств, установ та орга-нізацій із збору на обов'язкове державне пенсійне страхування шляхом оформ-лення її векселями» [12] в Україні http://www.dtkt.com.ua/documents/ukr/2000/08/08nov3.html - p пенсійними векселями неможливо внести авансові платежі зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Векселями можна погашати заборгованість, термін прострочення якої більший від одного року. Термін оплати векселів скорочено з 90 до 60 днів (при безнадійній заборгованості - з 180 до 120 днів), дисконт з 50 до 40 відсотків (при безнадійній заборгованості - з 60 до 50 відсотків).

Оформлення заборгованості здійснюється простими авальованими або переказними векселями. Сума заборгованості визначається на підставі звітних даних або акта перевірки боржника органом Пенсійного фонду.

Векселями може бути оформлено всю заборгованість, що склалася на день видачі векселя, або її частину, щодо якої вживалися передбачені законодавством заходи стягнення, але, незважаючи на це, її не було стягнуто.

Оформлення заборгованості простими векселями може здійснюватися лише за умови авалювання цих векселів банківськими установами, перелік яких визначається Пенсійним фондом та уповноваженим банком (уповноваженим підприємством).

Операції з векселями здійснюються уповноваженими банками та уповноваженим підприємством відповідно до законодавства з урахуванням вимог цього Порядку.

Органи Пенсійного фонду не виплачують уповноваженому банку та уповноваженому підприємству винагороди за здійснення операцій з векселями відповідно до цього Порядку.

Оформлення заборгованості простими векселями здійснюється за ініціативою боржника. Для цього боржник виписує в установленому порядку один чи кілька простих векселів на всю суму заборгованості або на її частину, здійснює авалювання цих векселів у банківській установі та передає їх органові Пенсійного фонду, про що цей орган складає відповідний акт у двох примірниках, один з яких передається боржнику.

Протягом трьох робочих днів з дня одержання простих авальованих векселів орган Пенсійного фонду укладає договір інкасації з уповноваженим банком або договір про викуп векселя з уповноваженим підприємством. Під час передачі простих векселів уповноваженому банку орган Пенсійного фонду здійснює на них (на алонжі) індосамент з написом-застереженням "на інкасо" (під час передачі простих векселів уповноваженому підприємству здійснює індосамент із застереженням про неможливість подальшого звернення на органи Пенсійного фонду) і передає прості векселі уповноваженому банку (уповноваженому підприємству) на умовах, передбачених договором, про що складається відповідний акт у двох примірниках.

Уповноважений банк (уповноважене підприємство) протягом трьох робочих днів з дня закінчення терміну оплати простих векселів перераховує органу Пенсійного фонду суму, на яку було виписано передані векселі. У разі порушення зазначених термінів перерахування платежів за простими векселями, уповноважений банк (уповноважене підприємство) сплачує органові Пенсійного фонду пеню в розмірі, визначеному договором між уповноваженим банком (уповноваженим підприємством) та Пенсійним фондом.

За погодженням з органом Пенсійного фонду уповноважений банк на підставі договору про врахування простих векселів може оплатити прості век-селі достроково, в тому числі з дисконтом. При цьому орган Пенсійного фонду здійснює на простому векселі (алонжі) напис про скасування попереднього індосаменту про передачу на інкасо, робить новий індосамент про передачу простого векселя уповноваженому банку із застереженням про неможливість подальшого звернення на органи Пенсійного фонду та передає їх уповноваже-ному банку, а уповноважений банк зобов'язаний перерахувати органові Пенсій-ного фонду платіж за простими векселями протягом трьох робочих днів з дня одержання простих векселів.

Уповноважене підприємство може реалізувати простий вексель на відкритих торгах, при цьому ціна, за якою реалізується простий вексель, не може бути меншою від номіналу простого векселя з урахуванням дисконту, визначеного пунктом 6 цього Порядку. Реалізація простих векселів за результатами торгів здійснюється за умови внесення повного попереднього платежу за простим векселем. Уповноважене підприємство перераховує відповідному органу Пенсійного фонду платіж за простими векселями за результатами торгів протягом трьох робочих днів з дня одержання зазначених коштів. За порушення встановлених термінів перерахування коштів уповноважене підприємство сплачує органу Пенсійного фонду пеню в розмірі, визначеному договором з Пенсійним фондом.

Прості авальовані векселі, передані уповноваженому банку на інкасо (викуплені уповноваженим підприємством), пред'являються ним до оплати боржнику або банку-авалісту після закінчення терміну оплати векселів, при цьому боржник може оплатити простий вексель до закінчення зазначеного терміну.

Оформлення заборгованості переказними векселями здійснюється органом Пенсійного фонду лише за наявності згоди уповноваженого банку (уповноваженого підприємства) на отримання від органу Пенсійного фонду за індосаментом переказного векселя на попередньо визначену органом Пенсійного фонду та уповноваженим банком (уповноваженим підприємством) суму заборгованості певного боржника та на попередньо визначених умовах оплати векселя (термін оплати векселя, розмір дисконту).

За наявності згоди уповноваженого банку (уповноваженого підприємства) між ним та органом Пенсійного фонду укладається договір інкасації або договір про викуп переказного векселя, відповідно до якого орган Пенсійного фонду доручає уповноваженому банку (уповноваженому підприємству) здійснювати операції, пов'язані з оплатою переказного векселя, а уповноважений банк (уповноважене підприємство) зобов'язується внести органові Пенсійного фонду після закінчення терміну оплати векселя платіж за переказним векселем з урахуванням узгодженого сторонами дисконту.

Договір інкасації або договір про викуп переказного векселя укладається окремо щодо кожного боржника.

На підставі договору між Пенсійним фондом та уповноваженим підприємством переказні векселі можуть бути передані уповноваженому підприємству без попередньо визначених умов оплати переказних векселів, а уповноважене підприємство здійснює реалізацію переказних векселів на відкритих торгах, при цьому ціна, за якою реалізується переказний вексель, не може бути меншою від номіналу цього векселя з урахуванням дисконту, визначеного пунктом 6 цього Порядку. Реалізація векселів за результатами торгів здійснюється за умови внесення повного попереднього платежу за переказні векселі. Уповноважене підприємство перераховує відповідному органові Пенсійного фонду одержаний платіж за переказним векселем за результатами торгів протягом трьох робочих днів з дня їх одержання. За порушення термінів перерахування коштів уповноважене підприємство сплачує органу Пенсійного фонду пеню в розмірі, визначеному договором з Пенсійним фондом.

Протягом трьох робочих днів з дня укладення з уповноваженим банком договору інкасації або укладення з уповноваженим підприємством договору про викуп переказного векселя орган Пенсійного фонду відповідно до умов договору виписує в установленому порядку та надсилає боржнику переказний вексель або кілька векселів, які боржник зобов'язаний акцептувати та повернути органові Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів з дня одержання векселя (векселів).

У разі неакцептування боржником переказного векселя у зазначений термін або неприйняття боржником переказного векселя у повній сумі орган Пенсійного фонду здійснює в установленому порядку протест у неакцепті векселя.

Боржник може авалювати переказний вексель у банківській установі протягом часу, що надається йому для акцептування переказного векселя.

Протягом трьох робочих днів з дня одержання акцептованого переказного векселя від боржника орган Пенсійного фонду здійснює на векселі (алонжі) індосамент про передання векселя уповноваженому банку на інкасо (у разі передання векселя уповноваженому підприємству - індосамент про неможливість подальшого звернення на органи Пенсійного фонду) та передає вексель уповноваженому банку (уповноваженому підприємству), про що складається відповідний акт у двох примірниках.

За погодженням з органом Пенсійного фонду уповноважений банк може оплатити переказні векселі достроково на підставі договору про врахування переказних векселів. При цьому орган Пенсійного фонду здійснює на векселі (алонжі) напис про скасування попереднього індосаменту "на інкасо", а також здійснює іменний індосамент переказного векселя на уповноважений банк із застереженням про неможливість подальшого звернення індосаменту на органи Пенсійного фонду, а уповноважений банк зобов'язаний перерахувати органові Пенсійного фонду платіж за переказним векселем протягом трьох робочих днів з дня одержання переказного векселя.

Оформлення безнадійної заборгованості переказними векселями здійснюється органами Пенсійного фонду за умови, що ця заборгованість прострочена більш як на один рік від дати виписування переказного векселя і що протягом цього терміну вживалися передбачені законодавством заходи для безспірного стягнення заборгованості і є відповідні підтвердження про неможливість стягнення заборгованості.

За наявності безнадійної заборгованості орган Пенсійного фонду складає акт перевірки боржника та розрахунок заборгованості, виписує в установленому порядку та надсилає боржнику переказний вексель або кілька векселів. Боржник зобов'язаний акцептувати переказний вексель (векселі) і повернути його органові Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів з дня одержання.

У разі неакцептування боржником переказного векселя в установлений термін або неприйняття боржником переказного векселя для акцептування орган Пенсійного фонду здійснює в установленому порядку протест у неакцепті переказного векселя.

Термін оплати переказного векселя визначається органом Пенсійного фонду, але не може бути меншим 45 днів і перевищувати термін, зазначений у пункті 5 цього Порядку.

Боржник може авалювати переказний вексель у банківській установі протягом часу, що надається йому для акцептування переказного векселя.

Протягом трьох робочих днів з дня одержання акцептованого переказного векселя від боржника орган Пенсійного фонду здійснює на цьому векселі (алонжі) індосамент про передачу переказного векселя уповноваженому підприємству (уповноваженому банку - за наявності його згоди прийняти переказний вексель) та передає переказний вексель цьому підприємству або банку, про що укладається відповідний договір.

Уповноважене підприємство (уповноважений банк) з метою оплати переказного векселя протягом терміну його оплати організовує для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відкриті торги і реалізує вексель за результатами торгів. При цьому дисконт, з яким реалізується вексель, не може перевищувати граничного розміру, визначеного у пункті 6 цього Порядку.

Реалізація переказного векселя здійснюється уповноваженим підприємством (уповноваженим банком) у встановленому порядку за умови внесення повного попереднього платежу за переказним векселем.

Виписуючи пенсійний вексель, боржник у його лівому куті лицьового боку ставить напис: «Без протесту». Для забезпечення гарантій платежу боржник на виписаному векселі повинен забезпечити нанесення авалю одним з уповноважених банків. Лише належно оформлений і авальований вексель векселедавець передає до районного відділу Пенсійного фонду. Звідси він пересилається до обласного управління Пенсійного фонду, а з нього - до уповноваженого банку або до Спеціального державного підприємства Пенсійного фонду. Останнє здійснюється лише у тому випадку, коли жоден з уповноважених банків не виявив згоди придбати цей вексель на інкасо чи здійснити дисконтне врахування.

При цьому у випадку передачі векселя уповноваженому банкові за договором «інкасо», на ньому наноситься напис: «Валюта на інкасо». Якщо ж вексель передається Спецдержпідприємству ПФУ, то робиться напис: «Зворот на органи Пенсійного фонду неможливий». Оскільки видача пенсійного векселя передбачає цілий ряд операцій, які не відносяться до сфери дії міжнародне визнаного вексельного права, то схема функціонування пенсійного векселя набуває такого порядку операцій (рис.2.2):

Рис. 2.2 Схема функціонування пенсійних векселів

На даній схемі цифрами відмічені наступні операції для умовного “пенсійного” векселя номіналом в 100 000 грн.:

1 - подача покупцем заявки на товар, який він хоче придбати за допомогою вексельного розрахунку;

2 - перерахування покупцем коштів у забезпечення векселя номіналом 100 000 грн. з урахуванням дисконту (71 000 грн.);

3 - подача уповноваженим банком заявки органу Пенсійного фонду на оформлення переказного векселя відносно конкретного боржника (на вексельну суму 100 000 грн.);

4 - укладання органом Пенсійного фонду договору інкасування векселя з уповноваженим банком;

5 - виписування Пенсійним фондом переказного векселя (на 100 000 грн.) і передача його боржникові на акцепт;

6 - повернення акцептованого векселя органові Пенсійного фонду;

7 - передача переказного векселя уповноваженому банку за індосаментом: «на інкасо»;

8 - укладання уповноваженим банком договору врахування (дисконту) векселя;

9 - переказування уповноваженим банком 70 000 грн. (1 000 грн. утримано як комісійну послугу за інкасування векселя) до Пенсійного фонду;

10 - вручення акцептованого переказного векселя покупцеві;

11 - пред'явлення переказного векселя покупцем раніше встановленого терміну платежу боржникові;

12 - відвантаження продукції за досягнутою згодою сторін на суму 95 000 грн.;

13 - повернення погашеного векселя боржникові;

14 - списання заборгованості боржника Пенсійному фондові на суму номіналу векселя - 100 000 грн.

В Україні особливо широкого поширення в державній сфері набули “податкові” векселі, які є різновидом простих векселів, що видаються платниками податків за їх власним бажанням з метою відстрочення платежів за податковими зобов'язаннями. Вони видаються на суму платежу податку на додану вартість, а також для виконання платежу податкового зобов'язання, що нараховується при ввезенні товарів на митну територію України. Податкові векселі не можуть передаватися індосаментом, обов'язки їх погашення покладені лише на векселедавців, а за користування податковими векселями відсотки не нараховуються.

У функціонуванні податкових векселів задіяні дві особи: векселедавець і векселетримач. Векселедавцями їх можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані платниками податку на додану вартість і мають індивідуальний податковий номер. Векселетримачем цього виду векселів стає державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця. Податкові векселі можуть видаватися також в процесі митного оформлення ввезених на митну територію товарів в період, що встановлений для оплати податку на додану вартість. Термін відстрочення податкового платежу при цьому не повинен перевищувати 30 календарних днів, включаючи і дату видачі векселя.

Вексельна сума виражається у грошовій одиниці України за валютним курсом Національного банку України на дату виникнення податкового зобов'язання. Податковий вексель видається на повну суму податкового зобов'язання за кожною вантажною митною декларацією окремо. Часткова оплата грошовими коштами і векселями податкового зобов'язання за відвантажувальною митною декларацією не дозволяється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. № 1104 затверджено «Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України», яким передбачено, що податковий вексель складається у трьох примірниках, на кожному з яких вказується послідовний номер. Перший з них обов'язково виписується на законодавчо встановленому бланку, залишається в розпорядженні митного контролю і обліковується згідно з порядком, встановленим Держмитослужбою. Другий примірник, не пізніше трьох днів після виписки передається до Державної податкової адміністрації, в якій векселедавець зареєстрований платником податку на додану вартість. Податковий вексель тут обліковується у відповідному журналі в день його надходження і використовується для зіставляння інформації митного контролю, податкової декларації і платіжних документів та визначення повноти сплати сум платником податку на додану вартість.

Третій примірник залишається у платника податку. Оскільки податковий вексель є важливим звітним податковим документом, то він підлягає належному обліку та зберіганню, як цього і вимагають діючі правила зберігання векселів. Терміни зберігання податкових векселів такі ж, як і для всіх первинних документів системи бухгалтерського обліку.

Податкові векселі підлягають обов'язковому авалюванню у комерційному банку, що обслуговує векселедавця. Останній, що наніс свій гарантійний напис на вексель чи алонж, стає гарантом повноти і своєчасності оплати податкового векселя. А на випадок неплатоспроможності векселедавця банк-аваліст зобов'язаний сам заплатити за клієнта і після цього домагатися відшкодування своїх затрат у встановленому порядку. Не підлягають обов'язковому авалюванню лише векселі тих платників податку, які за рівнем надійності відповідають вимогам Закону і на підтвердження мають довідку державної податкової адміністрації. В разі недотримання платником податку хоча б однієї з вимог Закону та відсутності довідки, податковий вексель підлягає забезпеченню авалем у встановленому порядку.

Певні особливості створив Порядок і в процесі погашення податкових векселів. На відміну від класичних правил вексельного обігу податкові векселі в Україні погашаються у вказаний термін без їх пред'явлення векселедержателем - податковою адміністрацією. Свідченням платежу і погашення векселя при цьому стає факт включення векселедавцем вексельної суми у відповідний розділ податкової декларації з податку на додану вартість окремою стрічкою за кожним векселем. Оформляючи податкову декларацію, платник податку окремо виготовляє перелік усіх оплачених податкових векселів, сума яких включена до податкової декларації. Окремо складається також список тих векселів, термін оплати яких настав у звітний період, але сам платіж з якихось причин не був виконаний.

На випадок несвоєчасної оплати суми податкового векселя його опротестування не вчиняється. Сума векселя стягується податковою адміністрацією шляхом беззаперечного списання з коштів векселедавця як недоїмка за обов'язковими платежами до державного бюджету. Якщо податковий вексель гарантований авалем комерційного банку, то на випадок відсутності необхідних коштів на розрахунковому рахунку у платника несплачена сума стягується з банка-аваліста в претензійно-судовому порядку. Схема використання податкових векселів включає в себе операції, показані на рисунку 2.3.

Певні особливості у порядку випуску, обліку і погашенні податкових векселів діють у тих векселях, які видаються на суму акцизного збору за реалізований етиловий спирт, який використовується для виготовлення лікарсь-ких засобів та інших препаратів і харчових сполук. Датою виникнення податкового зобов'язання в них стає дата відвантаження спирту або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника акцизного збору. Його можна відстрочити оформленням податкового векселя терміном погашення не більше 90 календарних днів.

Векселедавцем цього різновиду податкових векселів може стати лише зареєстрований виробник лікарських засобів та інших препаратів і харчових сполук, що вимагають застосування етилового спирту. Як і в попередніх випадках відстрочення податкового платежу тут здійснюється у формі простого векселя, який не підлягає передачі за індосаментом, а обов'язки його погашення не можуть передаватися іншим особам. Векселедавець зобов'язаний оплатити вексель не пізніше вказаного у ньому строку платежу і навіть без пред'явлення векселя векселедержателем.

Оплата ввізного мита в Україні може здійснюється також за допомогою векселів - простих. Сукупність норм і вимог до їх виписування і функціонування включено до таблиці 2.1. З таблиці видно, що прості векселі виписуються українським виконавцем замовлення, а першим векселедержателем стає орган митного контролю.

1 - Надходження імпортного вантажу.

2 - Оформляння вантажної митної декларації імпортером.

3 - Придбання бланків векселів.

4 - Укладання договору з банком про надання авалю.

5 - Оформляння податкового векселя трьома примірниками.

6 - Виписування і передача податкового векселя до банку для нанесення авалю і оплата винагороди за авалювання.

7 - Передача авальованого податкового векселя імпортерові для використання його у розрахунках за ввізне мито.

8 - Вручення двох примірників податкового векселя митному органові.

9 - Отримання розмитненого вантажу.

10 - Передача першого примірника податкового векселя до органу податкової адміністрації для контролю за сплатою ПДВ.

11 - Зарахування суми ПДВ до декларації про податок на додану вартість і погашення податкового векселя.

12 - Повернення погашеного векселя боржникові.

Рис.2.3 Схема використання податкових векселів

При цьому:

а) вексель не підлягає передачі іншій особі за індосаментом;

б) місцем його оплати є місцезнаходження банку України, у якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця;

в) виписується вексель тією валютою, якою визначена митна вартість давальницької сировини;

г) термін такого простого векселя від дня складання до погашення визначається строком виконання операції з давальницькою сировиною, але не більше 90 днів. В разі невиконання цих умов або невивезення всієї готової продукції чи її частини у визначений Декретом Кабінету Міністрів України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 17 травня 1993 року № 52-93 строк виконавець зобов'язаний протягом 5 банківських робочих днів оплатити вексель. Відповідальним за точність визначення строку платежу є векселедавець;

д) векселедержателем виступає Державна податкова інспекція за місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності;

е) оформлення векселя суб'єктом підприємницької діяльності здійснюється лише на вексельному бланку Національного банку України.

Таблиця 2.1

Застосування векселів у розрахунках [23]