Суспільство як цілісна соціальна система

Суспільство як цілісна соціальна система

І. Суспільство як система взаємовідносин і взаємодій між його суб'єктами.

Поняття "діяльність" вживається і вивчається багатьма науками. Коли діяльність розглядають в соціологічному аспекті, то мають на увазі специфічну людську форму активного ставлення до оточуючої дійсності, зміст якої становить її доцільну зміну і перетворення.

Соціальна діяльність включає в себе мету, засіб, результат і сам процес діяльності. В структурі її можна виділити три взаємопов'язані компоненти:

усвідомленість діяльності;

суспільно обумовлений характер діяльності;

продуктивність діяльності.

В залежності від характеру відношення людини до оточуючого світу і взаємодії з іншими людьми соціальна діяльність підрозділяється на таки найважливіші види:

матеріально-перетворююча;

пізнавальна;

ціннісно-орієнтаційна;

комунікативна;

художня;

політична.

Стосовно об'єктивного ходу історії діяльність поділяють на прогресивну і реакційну, стосовно об'єктивно існуючих систем цінностей на позитивну, законну, незаконну, моральну і аморальну.

Діяльність можна підрозділити також в залежності від її значення і ролі в соціальному розвитку на репродуктивну і продуктивну, або творчу.

Репродуктивна діяльність пов'язана з одержанням або відтворенням вже відомого результату відомими засобами і способами.

Продуктивна, або творча - направлена на вироблення нових ідей, цілей і відповідних їм нових засобів і способів або на досягнення відомих цілей за допомогою нових засобів, які раніше не застосовувались.

Категорія діяльності конкретизується в спеціальних соціологічних теоріях і емпіричних дослідженнях перш за все за сферами діяльності (трудова, дозвільна, освітня, споживацька і т.п.), за її соціальними формами (колективна, масова, індивідуальна і т.д.).

Суттєвий вклад в розкриття і витлумачення діяльності вносить соціологічна теорія "соціальної дії”. В центрі аналізу цієї теорії є діяльний індивід (чи діяч). Цей аналіз ґрунтується на знанні про типових діячів в типових ситуаціях і, серед інших елементів, виявляє цілі діяча, його очікування і цінності, засоби досягнення цілей, характер ситуації і розуміння даної ситуації діячем. Т.Парсонс називав ці елементи системою координат дії.

Існують дві основні форми теорії дії: "герменевтична" і "позитивістська". При цьому і та, і інша тісно пов'язані з доктриною символічного інтеракціонізму. Основи обох форм теорії були запропоновані в свій час М.Вебером. Вебер розрізняв чотири типи дії: традиційну, афективну, цілераціональну і цінніснораціональну.

Традиційні дії - це дії, засновані на тривалій звичці і здійснюються індивідами, як правило, без осмислення.

Афективні дії - це дії, які здійснюються лише з метою вираження емоцій.

Цілераціональні дії (інструментальна дія) - дія, за якої діяч не лише порівнює різні засоби досягнення цілі, а також оцінює корисність самої цілі.

Цінніснораціональна дія - діяч сприймає ціль як дещо самодостатнє, як ціль в собі, і може навіть не порівнювати різні засоби її досягнення.

Вебер пояснює, що ці чотири типи дії є ідеальними типами, реально ж емпірична дія може являти собою поєднання двох чи більше типів. Важливим моментом, за Вебером, є певні дії з точки зору осмисленості. Соціологічний аналіз повинен здійснюватися за допомогою означення того змісту, який мають дії для діяча.

Герменевтичні теорії дії - це ті теорії, які роблять таку осмисленість абсолютним теоретичним пріоритетом: дія і сенс нерозривно поєднані між собою. Одним з представників цієї перспективи є А.Шюц. Шюц вважає, що ключ до інтерпретації дії лежить в ідеї потоку переживань і досвіду у часі. Наші переживання і досвід мають форму неперервного потоку. Кожен окремий досвід не має змісту сам по собі, але може бути наділений ним за допомогою рефлексії у міру його відходу у минуле. Однак дії можуть рефлексувати і в тому часі, який Шюц називає "довершеним майбутнім часом", тобто, можна рефлексувати з приводу майбутніх дій так, немов вони були здійснені в минулому. Згідно Шюцу, ця форма рефлексії має вирішальне значення, оскільки дія є продуктом і наміру і рефлексії. Дія - це те, що визначається в межах певного проекту чи плану. Далі Щюц проводить відмінність між мотивами типу "для того, щоб" і "тому, що". Перші відносяться до майбутнього і являють собою приблизний еквівалент цілей у відношенні до потоку переживань за кого-небудь. Якщо соціальні дії які визначаються таким чином, здійснюють ся з обох сторін, то має місце соціальна взаємодія.

Позитивістські теорії дії, найбільш яскравим варіантом яких є теорія Т.Парсонса, більше цікавляться соціального структурою і тим, яким чином остання висуває доступні для діячів цілі і засоби. Таким чином, в рамках позитивизму існує тенденція перетворювати дію і взаємодію в поняття залишкові, менш важливі, ніж аналіз соціальної системи в цілому. Згідно Парсонсу, дія є поведінка, керована смислами, яких діячі надають предметам і людям. Діячі мають цілі і вибирають відповідні засоби. Механізм дії

Порядок дії обмежується ситуацією і визначається символами і цінностями. При цьому найбільш важливою категорією виявляється взаємодія, тобто дія, орієнтована на інших діячів. При постійному характері взаємодії між двома сторонами виникають взаємні очікування. Кожній стороні доводиться приводити як свої очікування, так і свого поведінку у відповідність з поведінкою і очікуванням іншої сторони. У міру того, як очікування стають стабільними у відношенні певної поведінки, вони перетворюються в норми, які керують взаємодією. Слідування нормам не лише робить дію більш ефективною, воно також приносить діячам внутрішнє задоволення, оскільки, як вважає Парсонс, діячі "мають потребу" в схваленні зі сторони інших. Ц норми є основою соціального порядку, інституціоналізованого в суспільстві і інтерналізованого в індивіді.

Поняття соціального зв'язку є однією із основних категорій соціології. За допомогою цієї категорії О.Конт зумів представити соціальну структуру як складний організм, в якому встановлюються особливі зв'язки від сім'ї до систем релігії і держави. Г.Спенсер намагався через аналіз системи соціальних зв'язків виявити специфіку мілітаристського і індустріального суспільства. Е.Дюркгейм намагався класифікувати типи зв'язків, виділяв механічну і органічну солідарність як своєрідні етапи розвитку суспільства від його традиційних форм до індустріального суспільства з його особливим поділом праці.

Соціальний зв'язок - це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб'єктів від інших, їх взаємні відносини, які об'єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування..

Основою формування соціального зв'язку є безпосередній контакт між людьми в тій або іншій первинній соціальній спільноті (сім'я, група), який потім переростає в більш широкий опосередкований зв'язок людей, які складають великі соціальні об'єднання, в межах яких формуються почуття причетності до групи або внутрішньо-групової солідарності (в межах, наприклад, нації, соціального класу, верстви, конфесії і т.д.)

Три групи факторів, що визначають наявність соціальних зв'язків:

- природно-біологічні задаються спадковими ознаками, тобто самим фактом народження людини, що визначає її етнічні, національні (расові) ознаки;

- психологічні, такі наприклад, як почуття спільності з іншими людьми, що і об'єднує людей у відповідні соціальні групи і спільності. Свого вищого прояву соціальні почуття досягають тоді, коли вони стають переконаннями, набирають характер раціональних установок, в яких відбиваються традиції і норми, свого роду неписані правила, які складаються в суспільстві;

- соціально-інституційні, тобто спеціально створені (формальні, писані) правила, норми, які особливим чином регламентують соціальні зв'язки і відносини, визначаючи порядок дії соціальних об'єктів в межах соціального інституту і контролюючи їх.

Соціальні зв'язки бувають:

формальні і неформальні;

особистісні і колективні;

прямі і опосередковані;

більш міцні і менш міцні.

Соціальні зв'язки людини, яка знаходиться навіть в дуже невеликій нечисленній групі, являють собою велику кількість взаємодій, соціальних інтеракцій, які складаються із дій і зворотних реакцій:

Теорії міжособистісної взаємодії

Виникає складна мережа взаємодій, яка охоплює певну кількість індивідів. Поступово в ході спілкування із всієї сукупності взаємодій виділяються сталі соціальні зв'язки, які на основі раціонально-чуттєвого сприйняття їх взаємодіючими індивідами набирають певну специфічну форму, яка характеризується відповідною поведінкою взаємодіючих індивідів.

Соціальні відносини - усвідомлені і чуттєво сприйняті індивідами сукупності повторювальних взаємодій, які співвіднесені за своїм смислом одна з одною і які характеризуються відповідною поведінкою.

На відміну від взаємодій соціальні відносини чітко поділяються за смислом і змістом. Причина цього полягає в тому, що соціальні взаємодії здійснюються на різній основі. Відомі американські соціологи Г.Лассуел і А.Кеплен вважають, що цією основою, яка надає соціальним взаємодіям певне забарвлення і зміст і робить з них соціальні відносини, є цінності.

Цінність - в принципі можна визначити як цільову бажану подію. Те, що суб'єкт Х цінує об'єкт У, означає, що Х діє так, щоб досягти рівня У або хоча б наблизитися до нього. Особистість займає позицію оцінки стосовно всіх компонентів оточуючого її середовища. Але здійснювати соціальні дії стосовно когось вона буде лише із-за речей, які цінить і вважає для себе корисними і бажаними, тобто заради цінностей. Отже, цінності тут слугують поштовхом, необхідною умовою будь-якого роду взаємодій. Існування ж значущих довший час, неминучих цінностей визначає характер сталих соціальних відносин людей.

У зв'язку з тим, що в суспільстві існує соціальна нерівність, цінності розподілені між його членами нерівномірно. Саме на нерівному розподілі цінностей і будуються відносини влади і підкорення, всі види економічних відносин, відносин партнерства, дружби ,кохання і т.д.

Отже, соціальні цінності є ключем до розуміння практично всіх видів соціальних відносин. Такі відносини виникають в результаті взаємодій, що повторюються, коли, з одного боку, є в наявності потреба в придбанні цінностей або контролі над ними, а з другого - є ресурси бажаних цінностей.

Запропонований Г.Лассуелом і А.Кетленом підхід до вивчення соціальних відносин з точки зору володіння і обміну цінностями дає можливість проводити плідний аналіз відносин у всіх сферах людської життєдіяльності (виробництві, бізнесі, політиці і т.д.).

Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога ПЛОНСОНА, вивчає не лише "поведінку людини в суспільстві", але й суспільство через "поведінку людей"

Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи і процесу соціалізації, складовими елементами якого виступають інші індивіди. Поведінка притаманна не лише людині, але й тварині. Однак у людини, на відміну від тварин, поведінка формується, розвивається і проявляється в умовах суспільного життя, а тому носить соціальне обумовлений характер, тобто є за своєю сутністю соціальною. В поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, генетичні і біологічні особливості, відношення до себе і оточуючих - вся гама людяності.

Соціологія досліджує і інтерпретує людську поведінку у взаємодії між особистістю та іншими людьми, як в межах груп (сім'я, трудові колективи, групи одноліток і т.п.),так і у великих соціальних спільностях (етносів, націй, соціальних інститутів і т.п.); нерідко ці два рівня аналізу поєднуються.

Лідина живе в суспільстві і її поведінка залежить від характеру взаємодій з групами, членами яких вона є. Сама група виступає в якості особливого суб'єкта поведінки, яка має конкретні цілі і мотиви. В груповій поведінці спостерігаються такі своєрідні феномени, як наслідування, співчуття, емоційна заразливість, підпорядкування індивідуальної поведінки груповим нормам і ролевим приписам, лідерство.

Основним соціальним інститутом, який сприяє дотриманню соціальних норм є соціальний контроль. Більшість соціологів вважає, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і відданості соціальним цінностям. Наприклад, Т.Парсонс визначав соціальний контроль як процес, завдяки якому через накладання певних санкцій здійснюється протидія девіантній поведінці і підтримується соціальна стабільність.

Американські соціологи Е.Росс (І886-І95І) і Р.Парк (І864-І944), інтерпретували соціальний контроль як цілеспрямований вплив суспільства на поведінку індивіда, який забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою і, внаслідок цього, виникає "здоровий" соціальний порядок. Р.Парк виділив три форми соціального контролю:

- елементарні (в основному примусові) санкції;

- громадська думка;

- соціальні інститути.

Французький соціолог Р.Ліп'єр розглядав соціальний контроль як засіб, що забезпечує процес засвоєння індивідом цінностей і норм культури, і як механізм передачі цих цінностей і норм від покоління до покоління.

Американський соціолог С.Аск виділив особливу роль у здійсненні соціального контролю так званого групового тиску, який в угоду спільності інтересів і цілей, що стабілізують діяльність групи, спонукає індивіда пристосовуватись до існуючих в ній колективних думок, цінностей і норм.

Отже, соціальний контроль є засобом саморегуляції суспільства. В його систему входять всі способи реакції громадської думки на ті або інші конкретні дії людини, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити її поведінку в певні соціальні межі, нарешті, всі види прямого і зворотного зв'язку між особистістю і суспільством (або інститутом, організаціями, які виступають від його імені) - від візуального спостереження до профілактичних соціальних заходів і самого процесу виховання.

Т.Парсонс (1951) проаналізував три методи соціального контролю:

- ізоляція,

- відокремлення,

- реабілітація.

Існують формальні та неформальні методи соціального контролю. Неформальний контроль передбачає "неофіційність" й звичайно застосовуються у невеликих групах. Формальний контроль асоціюється з "офіційністю", зазвичай він здійснюється у великих організаціях.

Кросби виділив чотири основні типи неформального контролю:

- соціольні винагороди - виявом яких є посмішка, схвалювальні дії та більш вагомі прояви (підвищення по службі та ін.) служать для заохочення конформності та опосередкованого засудження девіації;

- покарання - осуджуючий погляд, критичне зауваження і навіть загроза фізичним впливом - безпосередньо спрямовано проти девіантних вчинків і обумовлено бажанням їх запобігти;

- переконання - ще один засіб впливу на девіантів;

- переоцінка норм - найбільш складний тип соціального контролю. При цьому поведінка, яка вважалась девіантною, оцінюється як нормальна.

Систему формального соціального контролю здійснює організації і правила, призначені для захисту порядку. Кримінальне право - це система формального соціального контролю.

В періоди соціальної стабільності суспільства система соціального контролю успішно справляється з дезорганізацією нормативної поведінки людей, тобто соціальна патологія не перевищує певної норми. Однак в періоди системної кризи, трансформації суспільства, втрати ідеалів і цінностей більшого частиною населення система соціального контролю в суспільстві не справляється з наростаючою дезорганізацією і соціальною патологією, що й призводить до послаблення і розпаду соціальної системи.

2. Соціальні процеси як основа і джерело існування суспільства.

Одне з актуальних методологічних завдань сучасної соціологічної науки полягає у відображенні в логічних схемах розвитку суспільного організму як цілісної складноорганізованої системи. Вихідним у розумінні суті процесів соціальних змін є положення про те, що людське життя і суспільство - вищий продукт і результат саморозвитку природи на одній із планет, яка належить до складної мережі відносин з космосом. Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність - головна ознака постійно рухомої, змінної і водночас такої, яка зберігає свою певну постійність, соціальне організованої природи. Навіть поверховий погляд на суспільство і окремі його елементи дозволяють зрозуміти, що в соціальній сфері немає абсолютно статичних об'єктів і суб'єктів. Змінюються культурні комплекси, склад груп, взаємовідносини. Це в свою чергу впливає на зміни суспільства, сфер соціального життя.

Слово процес походить від лат. procesus - проходження, просування.

Соціальний процес - послідовна зміна стану або руху елементів соціальної системи та її підсистеми, будь-якого соціального об'єкта. Соціальні процеси здійснюються під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, характеризуються сталим порядком взаємодії компонентів, його складових, протяжністю у часі і направленістю до того чи іншого стану соціального об'єкта. Основним джерелом виникнення та розвитку соціального процесу є суперечності усередині соціальних систем, які потребують вирішення.

Кожний соціальний процес складається із декількох стадій, які різняться за змістом і механізмами, тобто способами взаємозв'язку його компонентів, який визначає його направленість і темпи на даній стадії.

Основні закономірності соціального процесу:

- цілеспрямованість та доцільність змін;

- стадіальність та обов'язкова завершеність кожної стадії;

- послідовність змін стадій і становищ;

- залежність змін стадій і становищ від впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

За видами прояву соціальні процеси класифікуються на:

- свідомі та стихійні;

- прості та складні;

- керовані та некеровані;

- розвитку та функціонування;

- прогресивні та регресивні;

- еволюційні та революційні;

Із всієї багатоманітності соціальних процесів американські соціологи Р.Парк і Е.Берджес у свій час виділили такі: кооперації, конкуренції (суперництва), пристосування, конфлікти, асиміляції, амальгамізації. До них звичайно приєднують два інших соціальних процеси, які проявляються лише в групах: підтримка кордонів і систематичні зв'язки.

Кооперація - узгодження дії і досягнення спільної мети. Вона може відбуватися в діадах (групах з двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соціальній верстві або суспільстві). Для кооперації необхідні такі елементи поведінки, як взаємопорозуміння узгодженість дій, встановлення правил співробітництва. Головний смисл кооперації полягає в обопільній користі.

Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами або суспільствами за володіння цінностями, запаси яких обмежені і нерівне розподілені між індивідами або групами. Конкуренція заснована на тому факті, що люди ніколи не можуть задовольнити свої бажання.

Пристосування - прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли форми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не ведуть до задоволення потреб, не створюють прийнятної поведінки. Процеси пристосування можуть бути короткочасовими або тривалими.

Асиміляція - процес взаємного культурного проникнення, через який особистість і групи приходять до культури, яку поділяють всі учасники процесу.

Амальгамізація - біологічне змішування двох або більше етнічних груп або народів, після чого вони стають однією групою або народом.

Підтримання кордонів - процес збереження формально чи неформально існуючих соціальних кордонів груп, які відділяють їх членів від всієї решти суспільства. Для багатьох груп такими кордонами може слугувати мова (діалект, жаргон), уніформа.

Створення системи зв'язків - процес, за допомогою якого елементи принаймні двох соціальних систем сполучаються таким чином, що в деякому відношенні і в деяких випадках вони виглядають як єдина система.

Основні специфічні особливості і відмінні риси соціальних процесів:

- масовий характер, що означає, що одиничні дії людей або події соціального життя не можуть називатися соціальними процесами;

- суспільний зміст, джерела і результати соціальних процесів, тобто соціальні процеси не можуть здійснюватися поза суспільством і їх зміст - це діяльність, поведінка і дії людей відносно один одного або до всього того, що їх оточує. Соціальні процеси породжуються соціальними проблемами і направлені на їх зняття;

- сталість соціальних процесів. Це означає, що якщо в серії явищ не спостерігається сталий, причинно-наслідковий взаємозв'язок, то таку серію явищ не можна розглядати як соціальний процес;

- самодіяльність учасників соціальних процесів. Ця риса вказує, що соціальний процес є результатом суспільної ініціативи, а не проявом дій суб'єктів за командою зверху.

За рівнем соціальної системи розрізняються процеси:

- внутрішньо особистісні (соціалізація, самоосвіта, самовизначення);

- міжособистісні (внутрішньо сімейні відносини, кохання);

- внутрішньо групові (взаємовідносини в колективах і т.д.);

- міжгрупові і міжспільностні (протистояння двох конфесій,...);

- соцієтальні (які охоплюють суспільство в цілому).

Соціальна зміна - найбільш загальна форма буття всіх матеріальних об'єктів і духовних явищ, яка пов'язана з частковим або повним перетворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об'єктів, їх місцеперебуванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.

- природні зміни (або зміни в природі), що відіграють неабияку роль в суспільному розвитку;

- демографічні зміни, які можуть мати приватний, локальний, глобальний характер і суттєво впливати на природу і соціальне середовище;

- зміни, що відбуваються у виробничій сфері (від примітивного до індустріального і постіндустріального суспільства), які слугують суспільному прогресу;

- зміни ,що відбуваються в системі управління (від елементарних форм в сім'ї до сучасних державних і міжнародних структур);

- зміни в межах соціальної організації (вдосконалюються традиційні зв'язки, виникають, завдяки інформації і комунікації, нові зв'язки, нові організації);

- зміни в межах соціальної структури (зміни в сім'ї, .етнічних, соціально-класових, політичних і т.д. системах);

- зміни, які відбуваються ]в духовній сфері соціального об'єкта.

Отже, зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку.

Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація".

Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - розповсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільства, так і між ними. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільством розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.

Практично всі соціальні зміни завжди повинні долати опір специфічних установок і цінностей, опір деяких соціальних груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус.

В прийнятті соціальних змін важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культу рою. Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливі декілька наслідків:

- інновація просто відкидається суспільством або соціальною групою,

- інновація приймається разом з конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким,

- інновація приймається, і закладені в ній конфлікти з існуючою культурою є прихованими і важко усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не направлену на дану інновацію.

Соціальний рух - сукупність форм колективної дії, яка направлена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманне висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протесту, який базується на специфічних або ж широко поширених причинах для незадоволення.

Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріальних, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.

Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Більшість соціологів вважає, що соціальних рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам'ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соц